• Русский
  • Українська

Що поганого в осені?

 

Руде Білченя сиділо на гілці дерева й розгойдувалось з боку вбік:

 

— Ти ж зараз гілку зламаєш! І не сором тобі пустувати?

 

— Ні-а… — тільки-но почало відповідати Білченя, та раптом писнуло й полетіло разом зі зламаною гілкою в колючі кущі шипшини.

 

— Ой, мамочко! — пролунав звідтіля його писк.

 

— Пустощі до добра не доводять! — Дядько Їжак простягнув Білченяті свою довгу палицю й допоміг вибратися з колючих чагарників.

 

— Подивись на що ти шубку перетворив! Вона ж уся в колючках!

 

— Подумаєш! — І Білченя, насупившись, почало віддирати від себе колючки.

 

А я?

Дядько Їжак знову засмучено похитав головою, а відтак почав допомагати Білченяті наводити лад із шубкою. Закінчивши цю справу, зняв зі своїх голок великий барвистий льодяник і простягнув Білченяті:

 

 

— На! І розкажи, що трапилося?

 

Білченя запхнуло льодяник за щоку й важко зітхнуло:

 

— Я сьогодні Журавлів проводжав, — сказав він Їжакові. — Вони в теплі краї відлітають. До моря.

 

— Ну й що? — не зрозумів Їжак.

 

— Як ну й що? Журавлик сказав, вони там серед цих… пальмів і джунглів житимуть, ось. Де цілий рік сонце гріє! А в нас що? Осінь настає! Болото і дощі. І холоди. І друзів нікого немає. Ведмежа спати ляже. Зайченя — на лісові змагання поїде. І навіть Карась — під кригою весни чекатиме. А мені що робити? Із дупла не висовуватися й горіхи гризти?

 

Помиляєшся

Білченя від прикрості проковтнуло цілий льодяник нараз. Але дядько Їжак лише всміхнувся.

 

— Помиляєшся, — сказав він, поправляючи окуляри. — Кожна пора року має щось добре. І осінь теж. Ось поглянь. Восени ми збираємо врожай. Це раз. Восени в лісової дітвори починаються шкільні канікули, це два. Адже навчатися мешканці нашого лісу можуть лише теплої пори року. А ще ми будемо проводити велике лісове свято. А ще — поглянь, як гарно в нашому лісі цієї пори року...

 

Їжак провів своєю великою палицею по повітрю з боку вбік, а Білченя поводило очима вслід за нею. І воно побачило... Побачило, як кружляють у повітрі, падаючи на землю, жовті й червоні листочки... Як блищать, немов маленькі люстерка, замерзлі калюжки... Як яскраво палахкотять ягоди червоної горобини...
 

 

Ура!

Почуло запах, що доносився з дупла: мама-Білка пекла свій знаменитий пиріг із горіхами й сушеними ягодами, щоб виставити його на лісовому святі. І пригадало, що на святі продаватимуть різні солодощі й проводитимуть конкурси й змагання. А ще — той, хто придумає щось дивовижне й карколомне, отримає головний лісовий приз!

 

— Ура! — Білченя двічі підскочило й метнулось на дерево.

 

— Ти куди? — гукнув йому навздогін Їжак.

 

— До свята готуватися! — відгукнулося Білченя. — Хочу приз отримати!

 

— Ну-ну, — пробурмотів Їжак. Підняв свою палицю й рушив далі. А Білченя тим часом у дуплі порпалося в ящику з інст­ру­ментами. Воно придумало, що йому потрібно зробити!..


Будинок для Карася

На лісовому святі Білченя отримало головний приз. За будиночок, у якому жив Карась. Ну, і не лише Карась, але і його друзі — Окунець, Йоржики, Равлик. Будиночок був із підігрівом, заповнений не лише водою, але й пісочком, і водоростями, і відразу ж привертав до себе увагу.

 

Та найдивовижніше те, що тепер Карась і його друзі могли побачити все, що було на святі! І навіть узяти в ньому участь! Рибки й Равлик показали всім, як вони гарно кружляють у воді, і це всім-всім-всім дуже сподобалось. А щасливе Білченя притискало до грудей головний приз — величезну книжку казок із кольоровими ілюстраціями, облизувало шоколадну медаль, щоб вона не розтанула, і думало:

 

«Усе ж таки і в осені є щось добре! Дядько Їжак мав слушність! Це дуже цікава пора року. Не гірша від інших!».

 

І Білченя поважно зійшло з пенька, на який помістили переможця, щоб поділитися медаллю зі своїми друзями. І навіть із Карасем!

 

Олена Марчук

 

Будь задоволений тим, що маєш.
Г. Сковорода

 

    << попереднє    оповідання  •  наступне >>