• Русский
  • Українська

Руйнівники сніговиків

Руйнівники   сніговиків

 

Останній день осені розпочався дощовим похмурим ранком і не обіцяв нічого особливого.

 

Уроків на понеділок Микиті не задали, і він разом із братом Тимком вирішив навідати бабусю з дідусем.

 

Пухнастий Льова

Нещодавно дідусь приніс додому маленького пухнастого котика Льову. Діти дуже любили гратися з ним. Котик був трішки полохливим. Але тільки-но вдавалося почухати в нього за вушком, як він починав муркотіти, неначе маленький моторчик. Так непомітно в іграх та спілкуванні з бабусею та дідусем минув день. Додому хлопчики почали збиратися, коли на­дворі вже стемніло.

 

Як же вони здивувалися, коли, вийшовши з під’їзду, побачили, що все навкруги запорошив білий пухнатий сніг! Та так, що Микиті з Тимофієм на мить здалося, що вони опинилися на іншій планеті. Настільки все перемінилося за кілька годин.

 

Виростити сніговика

Додому братики не йшли — бігли, перекидаючись сніжками й радіючи цьому несподіваному небесному подарунку. Де-не-де на засніжених газонах уже встигли вирости сніговики.

 

Підбігши до одного з них, Тимко раптом вигукнув:

— Зараз я його пробурю!

Та Микита вчасно зупинив брата:

— Що ж ти, Тимку, поглянь, який він гарний! Напевно, хтось дуже старався, коли ліпив його.

Тимофій трішки подумав і погодився:

— Гаразд, не буду. Нехай собі стоїть.

А перед сном вони домовилися завтра зліпити свого снігового друга. Зі справжньою морквиною замість носа, шарфом на шиї й корками від пляшок замість ґудзиків.

 

Усім на втіху наступного дня сніг як і раніше лежав у дворі пухнатою білою ковдрою. Сніговик у Микити з Тимком ви­йшов пречудовий. Спостерігаючи за стараннями хлопців, незнайома дівчинка навіть скинула їм із балкона пластикову банку. Усміхнувшись, вона сказала:

— Мені здається, з неї вийде гарний капелюх-котелок.

І справді, баночка дуже навіть знадобилася.

 

Як же так?

Наближалася обідня пора, і мама покликала хлопчиків додому.

— Ні в кого немає такого сніговика! — похвалявся Тимко перед мамою. — Ми навіть шарф йому пов’язали й капелюх на­дягли.

Увесь обід він крутився на стільці, переживаючи, як би їхнього снігового красеня не зруйнували. А коли, допивши чай, виглянув у вікно, то ледь не заплакав. На місці їхнього сніговика лежала безформна купа снігу. Жовта баночка-котелок валялася поруч...

 

— Як же так! — вигукнув Тимофій. — Кому потрібно було руйнувати нашого сніговика?

Микиті довелося нагадати братові, як той зовсім недавно теж хотів пробурити чужий шедевр. І Тимофій, зітхнувши, схилив голову:

— Але ж я цього не зробив...

 

Згодом мама пояснила Микиті й Тимофію, як важливо дбайливо й з повагою ставитися до чужих старань і праці. Тому що зруйнувати завжди простіше, ніж збудувати. І хлопці вирішили, що не будуть розшукувати руйнівників сніговиків, а тим більше поводитися так, як вони. Адже набагато цікавіше створювати щось нове й дарувати радість іншим. Нехай навіть це просто сніговик із морквиною замість носа.

А ти як думаєш?

 

Ніна Королевич

 

 

    << попереднє    оповідання    наступне >>