• Русский
  • Українська

Рожеві рукавички, або Коли боїшся втратити красу

Рожеві рукавички,  або Коли боїшся втратити красу

У Настиній кімнаті стояла шафа. У шафі було кілька полиць. На одній із них лежали рожеві рукавички.

 

Обидві мали по п’ять рожевих схованок для десяти пальчиків, ще й були оздоблені чудовим візерунком. Рукавички милувалися собою й нахвалювали одна одну. Вони були нові й пахли так, як можуть пахнути речі, яких ще жодного разу не надя­гали. Настільки нові, що були ще зшиті поміж собою й мали етикетку. 

 

Тепло і захист

Рожеві рукавички не могли дочекатися, коли промине нескінченна осінь і настане така очікувана ними зима. Їм було дуже цікаво, бо вони ще ніколи не бачили снігу й не знали, що таке мороз. Вони лише пам’ятали, як тітонька, яка вкладала їх до пакету на фабриці, примовляла:

 

 — Які гарненькі рукавички! Ото буде радість для чиєїсь дівчинки. Зігріють узимку їй руки в мороз і захистять від снігу.

 

 

Одного дня Настина мама придбала їх у магазині. Так вони потрапили до Настиної шафи.

 

Перша зустріч

Дні минали за днями. Ось уже минула осінь і настала зима. А снігу та морозу все не було й не було. Аж одного ранку рукавички почули радісний голос дівчинки:

 

— Мамо, тату! Подивіться скільки снігу — усі дерева білі. Оце — справжня зима!

 

— Сталося, сталося, — шепотілися рукавички.

 

Настя взяла їх із полиці, відірвала етикетку, наділа їх на свої теплі долоні й швидко побігла надвір ліпити сніговика. Спочатку вона зліпила невеличку грудку із снігу.

 

— Ой! — скрикнули рукавички. — Що це таке біле? Воно таке холодне й мокре! Невже це сніг?

 

Що ж буде?

Настя почала качати снігову грудку по землі. Щомиті вона зростала, перетворюючись на великий сніговий м’яч.

 

— Що з нами тепер буде? — бідкалися рукавички. — Ми геть зіпсуємося. Ми не будемо такі красиві.

 

Сніговик вийшов напрочуд гарний. Настя була дуже задоволена.

 

 

Найкращі у світі

Настав вечір. Уся сім’я сиділа у вітальні біля каміна, в якому стрибав веселий вогник і зігрівав усіх своїм теплом. Він зігрівав і дві мокрі маленькі рукавички, які підсихали біля каміна й знову ставали пухнастими й м’якенькими. Вони сохнули й слухали, як їхня хазяйка розповідала про чудовий день і про них:

— Які гарненькі та м’які мої рукавички! Вони найкращі у світі! Мені було зовсім нехолодно бавитися зі снігом. Вони такі тепленькі. І що б я без них робила?

 

Коли ти потрібен

Рукавички зігрівалися не лише від тепла, яке йшло від каміна. Їм було тепло від радості: вони такі потрібні цій маленькій дівчинці, вона їх так любить. Їм було навіть трішки соромно за те, що вони так боялися втратити свою красу, коли захищали Настю від снігу та морозу.

Якщо ми можемо зігріти когось своїм теплом або своїм словом, або добрим учинком, то ми завжди будемо почуватися так гарно, як рожеві рукавички маленької Насті.

 

Без доброти неможлива справжня радість.

 

Зігрівайте одне одного чим можете: словом, ділом, вітанням, солодким чаєм з печивом :)

 

Віра Правоторова

 

 

 

 

    << попереднє    оповідання    наступне >>