• Русский
  • Українська

Пригоди з переселенням

Пригоди з переселенням

 

Дивитися по-різному

І чому тут можна радіти? — сердито мовив Клен.

— Та ж поглянь! — відповіла Ялина. — Настав новий ранок, новий день! Клене, а твої гілки! Бачиш, на них сидять пташки й співають прекрасних пісень. Як же цьому не радіти?

— Отож... що тут скажеш... Ти, Ялино, дуже наївна. Говориш, новий день? От подивися на небо, бачиш, воно все сиве через хмари. А мої гілки? На них не залишилося жодного листочка! Через холодні вітри та дощі вони опали на землю. Що ти, Ялино, ще казала? А! Пташки? Так от, пташки доспівають свою пісеньку, а потім відлетять далеко-далеко — тільки ми їх і чули...

— Клене! Невже у тебе немає причин для радості?

— Як я можу радіти, якщо знаю, що колись мене зрубають під корінь!

— А чому ти думаєш про це? Тебе зростив Творець! Ти дуже корисний! Ти збагачуєш киснем нашу землю! Що може бути прекраснішим?

— Щось ти, Ялино, розвеселилася. Уся така щаслива! Ти краще порозважай ось про що. Ти тут ростеш, бачиш один і той самий краєвид день у день! І так буде все життя! Що ти нового дізнаєшся, коли настане новий день? Та нічого! Усе буде так, як було вчора, позавчора й раніше.

— Ти міркуй як хочеш, а я все одно дуже рада, що Господь — мій Творець, і я радітиму всьому, що бачу, і дякуватиму Йому за це.

Нічого не відповів Клен, а лише позирнув на небо. Він побачив, як чорна хмара нависла на вершині гори. Подув пронизливий холодний вітер — і перша велика сніжинка впала на голу Кленову гілку. Осінь минула. Настала зима. 

 

Усе-таки зрубали. Чи то…

Якось уранці Клен прокинувся і як завжди подивився на свою сусідку Ялину, що росла неподалік. Який жах!!! Її немає! Її зрубали! Як же таке можливе? «Мабуть, це трапилося, коли я міцно спав, — подумав Клен. — Так, я багато в чому з нею не погоджувався, та все одно мені шкода. Вона була дуже життєрадісною. Скільки вона тлумачила мені про радість, і що тепер? Усе, що я їй казав, виявилося правдою. Її просто зрубали під корінець».

 

Клен ще раз поглянув на місце, де росла Ялина, і зрозумів, що вона не була зрубана. Хтось забрав Ялину разом із клаптиком землі, на якому вона росла.  

Так спливав день за днем. Клену зробилося зовсім самотньо. Йому ні з ким було побалакати. Прокидаючись уранці, він усе очікував побачити поруч Ялину, і одного разу так і сталося. Ялина стояла на своєму колишньому місці й була ще гарніша й щасливіша, ніж раніше!

— О, я такий радий тебе бачити! — щиро мовив Клен.

— Я теж дуже рада тебе бачити, друже! — як завжди з усмішкою відповіла Ялина. — Я розповім тобі дивовижну історію, яка зі мною трапилася.

 

Нове та незвичайне

— Було зовсім темно. Я подивилася на тебе, Клене, ти вже міцно спав. Я теж хотіла спати, як раптом побачила декількох людей, що обступили мене. Як я тоді злякалася! Я подумала, що мене от-от зрубають. Але ці люди заходилися копати землю і забрали мене разом із коренем. Мене повантажили на велику машину. Їхали ми не довго. Машина зупинилася біля будинку, мене занесли до кімнати й поставили біля теплого каміна. Те, що я бачила того вечора, мене дивувало: усе було таким незвичайним, новим.

 

Наступного ранку мене збудив дитячий сміх. Я побачила навколо себе багато дітей і дорослих, вони роздивлялися мене, торкалися моїх гілок, казали, що вони хоч і колючі, та дуже пишні. Сказали, що я найзапашніша ялина з усіх! От уяви? Моя радість не мала меж!

 

Потім уся сім’я тепло одягнулася. І дорослі та діти пішли надвір грати в сніжки. Я з вікна спостерігала, як раділи ці люди. Які вони були щасливі! Замерзлі, запорошені снігом, але їхні усмішки зігрівали мене.

 

Найцікавіша історія

Вечоріло. Сивочолий чоловік підійшов до каміна, кинув туди дрова, а потім запалив. У будинку зробилося тепло. А потім до мене підійшли діти. У руках вони тримали коробки. «Що там»? — подумала я. І тут діти їх відкрили, а там виявилися різнокольорові кулі та гірлянди. Червоні, сині, жовті… І всіма цими чудовими прикрасами того вечора вбрали мене. Я була дуже гарна. Ще ніколи мої гілочки не виблискували такими барвами! Потім найменша дівчинка поставила біля мене дерев’яний стілець і потягнулася до моєї верхівки. «Що вона робить»? — подумала я тоді. А ця маленька дівчинка одягнула на мою верхівку велику яскраву зірку.

 

Та не це найцікавіше. А знаєш, що було далі? Наступного вечора, коли в будинку було так само тепло й затишно, уся сім’я зібралася біля піаніно й заспівала чудову пісню. Потім той самий сивий чоловік сів у крісло і з великої книги прочитав історію Христового Різдва. Кращої історії я ніколи в житті не чула! Віфлеємська зірка, хлів, пастухи, хор ангелів і надзвичайне Немовля — усі ці слова звучать в мені... Клене, ти мене слухаєш?

 

Пісня  «Тиха ніч»

Ялина поглянула на сусіда й уперше помітила, як він дивився на неї щасливими очима. Усе, що вона йому розповіла, так його зворушило!

— А ти знаєш пісню «Тиха ніч»? — запитала Ялина.

— Ні, не знаю. Ти можеш заспівати? Я теж хочу її почути, — відповів Клен.

 

У долині було темно. Місяць яскраво світив на небі. Сипав сніжок. По всій окрузі звучала різдвяна пісня «Тиха ніч, дивна ніч»...  

 

Світлана Молоченко

 

 

 

 

      << попереднє    оповідання    наступне >>