• Русский
  • Українська

Не остання пригода шукачів скарбів

Пацючок! Як же він потрапив до дітей через завал? А все дуже просто.

 

Адже пацюки — незвичайні тварини. Вони чують шурхіт, який не може вловити слух людини, їхній зір сприймає ультрафіолетове проміння, а нюх здатний відчути запах на глибині.

 
Усі на сходку!
А цей пацючок був ще й розумним. Він зрозумів, що до ранку рятувальники не почнуть розбирати завал.

 

Та й діти, самі того не знаючи, зайшли в тунелі, розташовані за селом. Рятувальники й за два дні не доберуться до них.

 
Пацючок знав, що їжа в наших шукачів закінчилася. До міста бігти, щоб покликати рідну зграю на допомогу, далеко. Тоді він скликав усіх сільських гризунів на сходку.

 
Фимко теж не тримався осторонь — усі голуби сиділи на гілках дерева, під яким зібралися пацюки, миші, кроти, хом’яки, тушканчики й ховрашки. Пацючкові довелося довго переконувати цю зубасто-хвостату гвардію, що діти не скривдять їх, що це його друзі.

 
Але нічого не переконувало, доки пацючок не сказав, що це наказ старого пацюка з міста — допомагати й охороняти Максима.

 
Усією зграєю — на допомогу
Ім’я старого пацючого короля вплинуло. Відразу незвичайна зграя погодилася допомогти. Гризуни почали винюхувати землю, забігати у свої нори й там нюхати — чи немає запаху людини. Точно визначивши, де перебувають діти, всі почали рити й гризти коріння дерев, а голуби відносили в дзьобах друзки й гілочки, щоб звільнити місце від сміття.

 
Майже до ранку гризуни й голуби невпинно працювали. Найважчим виявилося прогризти кам’яне склепіння підземелля. Камінь був міцним. Але гризуни знайшли слабке місце й, змінюючи один одного, гризли й гризли.

 
Раптом пацючок провалився в приміщення, де сумували його друзі. Радості не було меж! Кожний уважав за потрібне погладити сірого друга, а Пашка пригорнула його до грудей і говорила-говорила ласкаві слова.

 
Чотирилапі ряту­вальники продовжували трудитися. Нарешті діра стала такою, що через неї міг пролізти й Максим, і Гошка, і, звичайно, худенька Пашка. Залишилося придумати, як піднятися наверх.

 
Як же вибратися?
— Треба брати камені звідти, де нас завалило, — запропонував Максим.
— У нас є мотузка, — сказав Гошка. — От якби хтось прив’язав її до дерева, тоді й камені тягати не треба.

 
Пацючок зрозумів, що хочуть хлопці, і швидко піднявся наверх. Там він пояснив своїм новим і старим друзям, що пропонують діти. Голуби погодилися прив’язати мотузку до гілки старої акації, а гризуни вирішили, що треба всім разом підняти кінець мотузки наверх.

 
Вирішили — зробили. З великим зусиллям сірі рятувальники підняли мотузку з підземелля, потім залізли на дерево й перекинули її через товсту гілку. А голуби, схопивши всі разом дзьобами кінець мотузки, обмотали її навколо гілки й зав’язали подвійним вузлом. Діти з великим подивом дивилися на це чудо. Якби їм хтось розповів про те, що чотирилапі та пернаті звершують такі розумні вчинки, вони б не повірили.

 
Коли з’явилися перші промені сонця, наші друзі, втомлені, але щасливі, сиділи в оточенні гризунів і птахів. Діти дивом спаслися!

 
Ох, оці дорослі!
Раптом голуби здійнялися в небо й закружляли над деревами. Гризуни вмить зникли, наче їх вітром здуло. Тільки пацючок заховався під майку до Максима. Це пастух гнав череду на луг. Побачивши дітей, він зупинився, замахав руками, загукав і побіг до них.

 
Перелякані вівці заметалися, а потім теж побігли за пастухом.

 
— Вони нас затопчуть, — злякався Гошка.
— Що робити? — стривожено запитала Пашка.
— Ліземо на дерево, — запропонував Максим.

 
І вони швидко викарабкалися на дерево.

 
— Ану ж бо злазьте! — загукав дід Пантелій. — От я вашим батькам розповім, де ви бігаєте.
— Вони знають, — серйозно сказав Максим, — ми щойно вилізли з підземелля.
— Ми дуже втомилися, хочемо їсти й пити, — сказала Пашка.
— А ще спати, — додав Гошка.
— Добре, — полагіднішав пастух, — злазьте. Я вас молоком напою. Цибо, цибо, — крикнув він собакам.

 
Вівчарки відразу затихли й почали з цікавістю обнюхувати отвір у землі. Вони часто полювали на ховрашків, а тут пахло цілою зграєю. Один малюк загаявся й опинився в зубах у найспритнішого пса.

 
Пес зрозумів!
— Стій, не смій! — загукав Максим. — Віддай, це мій друг. Розумієш, він допоміг нам урятуватися.

 
Собака подивився на Максима, потім на господаря й поклав ховрашка біля ніг хлопчика.

 
— Спасибі, дружище, — Максим сховав ховрашка під майку й погладив собаку.
— Дивно, цей пес найлютіший. Як видно, серце в тебе добре, — сказав пастух.
— Ні, він просто розумний і зрозумів мене, — відповів Максим, не перестаючи гладити собаку.

 
Додому!
Пастух напоїв дітей молоком, нагодував свіжим домашнім хлібом і відправився пасти свою череду. А діти повернулися додому.

 
Удома їх чекали сльози радості, докори й потиличники.

 
Виявилося, Гошка захопив сувої зі списками. І незабаром діти з учителем історії знайшли місце поховання християн-мучеників. Усім селом зібрали кошти й поставили величезний хрест з іменами страчених.

 
Село-музей
А підземеллям зацікавились археологи: під землею виявили великі історичні цінності. Археологи крок за кроком розкривали підвали й діставали звідти кераміку, золото, коштовне каміння, сувої, які відразу ж відсилали у свій інститут на розшифрування.

 
До пізньої осені працювали вчені. Зрештою в селі створили музей, а підземелля укріпили й облаштували для екскурсій.

 
Ватажок Фимко
Ховрашок поселився разом із пацючком у гнізді голубки й незабаром повністю одужав. Він утік до родичів у поле й розповів про свій порятунок. Тепер усі гризуни: сірі, бурі, чорні — обожнювали Максима, Гошку й Пашку.

 
Фимко, як і раніше, живе в Максима. Він став великим сильним голубом. Зграя підкоряється йому як ватажкові.

 
Ще багато пригод очікувало дітей і їхніх друзів. Але це вже інша історія.

 

Бог завжди поруч. І тоді, коли рятувальники не в змозі допомогти.

 

Алла Алексєєва

 

 



<< попередня    пригода    на початок >>