• Русский
  • Українська

Тепла компанія в холодній тундрі

 

Восени з далекої тундри прийшли в тайгу карибу — північні олені. Велике довге тіло на невисоких ногах, коротка шия і тупий ніс. Проте карибу — дуже гарні олені. А мешкають вони лише на холодній півночі.
 

 

Ноги годують

Мандрують карибу не заради розваги або щоб розходити ноги. У безлісій відкритій тундрі залишатися більше не можна. Подули вітри, настали морози, сніг почав засипати траву, кущі та низькі дерева. Тому стадо перебралося південніше.

 

У лісах, поміж деревами не такі сильні завірюхи, можна гризти кору, гілочки та ласувати ягелем. Його північні олені чують навіть під снігом. На зиму їхні широкі копита обросли довгим ворсом — справжнісінькі щітки. Передні пальці при ходьбі розводяться, а задні встромляються в сніг, як підбори. Дуже зручно рухатися настом.

 

Мороз нас не лякає

Північні олені не потерпають від холоду. Кожна волосина їхньої світло-сірої шерсті всередині порожниста. У ній є повіт­ря. Це допомагає карибу зберігати тепло тіла. До того ж на зиму в оленів відростає підшерстя, ніби додаткова шуба, отож вони лежать на снігу й не застуджуються. На шиї шерсть ще довша, як тепла манишка, тому ніякий мороз їм не страшний.

 

Чого б поїсти

Найбільше оленям карибу дошкуляє голод. Снігу взимку вдосталь, треба лише пожувати його трохи, і вологи вистачить. А от із їжею сутужно. Кора та гілки страва малопоживна, а ягель росте так повільно — усього півсантиметра на рік. Слід його берегти. Якщо оленеві трапиться роззявкуватий лемінг, що влаштував кубло прямо під снігом, то карибу з’їсть і його. Виходить, карибу, на відміну від інших оленів, — хижак.

 

Хижаки не наважуються нападати на оленячі стада. Карибу можуть спокійно пастися на відкритому місці. Та щойно ватажок відчує небезпеку і видасть застережливий звук, як увесь табун мчить геть.

 

Не такі, як інші

Мають північні олені ще одну властиву лише їм особливість: гарні великі роги з гілками-гронами на кінцях ростуть не лише в самців, але й у самиць. Олені скидають роги на початку зими, а самиці носять їх до весни. З таким спорядженням легше оборонити ситні місця.

 

Коли мине зима, північні олені знову вирушають у далеку путь. Трапляється, стада карибу роблять переходи до 1000 кілометрів. Карибу повертаються в тундру: там багато трав, ягід, грибів, кущів та низькорослих дерев.

 

Наприкінці весни у олениць з’являються малюки. Їх називають пижиками. Оленята відразу ж починають ссати молоко, а через декілька годин уже самі біжать за табуном, кожне розпізнаючи голос своєї мами. А от мами не впі­знають пижиків за голосом і відгукуються на поклик усіх оленят. Мине ще півтора місяці, і малюки вже самі зможуть шукати собі їжу.

 

 

  Північнi олені перебираються з місця на місце, щоб знайти їжу.

 

Разом спокійніше

Живуть карибу великими стадами. Ці тварини розуміють, як важливо бути поруч один побіля одного. Влітку в тундрі багато гнусу, але всередину стада він не проникає. Олені міняються місцями і таким чином хоч трохи можуть відпочити від настирливих комах.

 

А ми з тобою, любий читачу, живемо в товаристві людей. Так призначив Сам Бог. Навколишні люди чекають від мене й від тебе допомоги, турботи, співчуття та дружби. Адже ми можемо поділитися з ними своєю добротою та любов’ю, яку щодня отримуємо від Господа.  
 

Уляна Шубіна