• Русский
  • Українська

Тарпани, мустанги, коні

Ці невисокі, легкі, витривалі коні були невловимі. Приручити цих тварин було неможливо.

 

Коні та люди

Не склалися у людей і диких коней добрі стосунки. Селяни розорювали все більше полів. Тарпани псували й витоптували посіви, а також з’їдали увесь зимовий запас сіна в копицях, яке селяни заготовлювали влітку для худоби.

 
Характерні ознаки

Тарпан — невеликий кінь, сірого забарвлення з темним «ременем» уздовж хребта. Грива чорна коротка, жорстка, стоїть сторчма, чубчика немає. Хвіст і ноги до колін теж чорні. А у деяких особин на передніх ногах є ледве помітні поперечні смуги. Сучасні коні походять від тарпанів. Проте цих прекрасних вільних скакунів уже дуже давно немає на землі. Зоологи спробували відновити тарпанів, але це не зовсім вдалося. В деяких зоопарках і заповідниках Європи живуть схожі на тарпанів коні — польські коники.

 
Господар монгольських степів

А ось у степах Монголії того часу водився інший кінь. Кінь Пржевальського. Дослідник Пржевальський відкрив цю породу 1879 року. Люди вже не вірили, що існує хоч один дикий кінь. Та досліднку вдалося знайти і навіть привезти шкуру та череп цього коня.

 
Кінь Пржевальського дуже схожий на тарпана. Така ж жорстка чорна грива без чубчика, уздовж хребта темний «ремінь», і ноги по коліна чорні. Тільки цей кінь нижчий на зріст, ніж тарпан, кремезнішої статури, і не попелясто-сірий, а рудий. І хоча цієї породи теж немає в дикій природі, однак її представників вдалося зберегти в заповідниках.

 
Заокеанські переселенці

Тепер рушимо з Європи до Америки. Тут з дикими кіньми своя історія. Називають їх мустанги. А ось походять мустанги від домашніх коней, яких завезли до Америки іспанські завойовники. Індіанці, уперше побачивши коней, були страшенно налякані. Тубільці здобували перемоги в наземних битвах, та варто було з’явитися кінноті, як індіанці кидали зброю і з галасом розбігалися хто куди. Забобонним червоношкірим здавалося, що кінь та вершник — одна істота. Згодом, коли було вбито декілька коней, індіанці роздивилися, що це звичайна смертна тварина, а не надприродна істота. Потім місцеві й самі сіли на відбитих у іспанців коней.

 
З давніх-давен до наших днів

Коні супроводжують людей із незапам’ятних часів. Ці тварини здавна були найшвидшим і найзручнішим засобом пересування. Воєнні походи, лицарські турніри не обходилися без коней. А в мирний час вони транспортували пошту та пасажирів.

 
Згодом коней навчилися використовувати в сільському господарстві. Ще донедавна їх запрягали в плуги, жниварки, вози для перевезення збіжжя, овочів та іншої поклажі.

 
Великі зміни сталися, коли почала розвиватися техніка. Тепер коней використовують для занять спортом та іноді в домашньому господарстві. Проте люди добре пам’ятають, що коні були їхніми незамінними помічниками багато віків.

 
У нас також є можливість постійно бути потрібними та корисними. Це саме те, чого Бог хоче від людей, яких Він створив. Своїми справами ми можемо показувати навколишнім Божу доброту, Його турботу та любов. І люди прославлятимуть Бога. Коли ж наш час мине, було б чудово, якби багато хто пам’ятав, що поряд з ними жили Божі люди. 

 

Уляна Шубіна