• Русский
  • Українська

Справжнiсiнькi сонi

 

Люблю осінь! Усе заспокоюється: і природа, і люди. Урожаї зібрані. Холодна погода заганяє народ у теплі будинки, а дерева готуються заснути.

 

Та мешканці лісу все ще метушаться. Хто наїдається, а хто дбає про запас. А соні… Ото вже соні так соні — ті вже сплять. Не даремно отримали таке ім’я.

 

Милі звірятка

На перший погляд ці звірятка схожі на мишей, та лише на перший погляд. Займемося спочатку їхнім зростом.

 

Найбільша із сонь — вовчок. Якщо зміряти її без хвоста — вона трохи довша за твою долоньку, читачу. А найменша — ліскулька, завдовжки з твій середній пальчик. У компанії сонь є ще і садова, і лісова — ці середнього зросту.

 

А тепер їхній зовнішній вигляд. Шубки у сонь пухнасті, жовто-сірі. Вушка маленькі, а очі великі та добрі. На крихітних лапках тендітні пальчики з кігтиками, щоб по деревах і тоненьких гілочках лазити було легко. Хвіст у соні довгий, але не тоненький, як у миші, а пухнастий, хоча, звичайно, не настільки, як білчин.

 

Зовнішність оманлива

Проте й у сонь теж досить ворогів. Та є в цих звіряток одна хитрість. Сили для захисту в соні замало, тому вона втікає. А хвіст же ж довгий, за нього найлегше ворогові вхопитися. Він і хапає. Та тільки в зубах у хижака опиняється лише шкіра з хутром, а соня з голим хвостом ховається. Соня потім його відгризає. Однак скоро в неї виростає новий хвіст. Дивно, чи не так?

 

Соня вдома

Соня любить, мати відразу декілька квартир. Вона влаштовує кубло в дуплі дерева. Або споруджує з гілочок та листя затишну кульку, вистилаючи її м’яким пухом і пір’ям. А іноді навіть виселить яку-небудь полохливу пташку з гнізда і сама там обживається. В одній з таких квартир улітку в соні-мами народжуються три, чотири або навіть п’ять голеньких сліпих дитинчат. Вони лежать на спинках, а мама їх годує молоком і довго лиже їм мордочки. Мабуть, хоче, аби її дітки були чистими та охайними. Вона не залишає їх ні на хвильку. Підрісши та набравшись сили, малюки полюбляють довго гуляти. Та лише з татом. А коли повертаються додому, ідуть впритул шнурочком.

 

Досхочу нагулявшись, із першими холодами соні вирушають на зимівлю. У теплих підземних спальнях збирається велика компанія. Звірятка вкладаються на спинки, притискаються одне до одного й засинають на сім місяців.

 

Соня дуже багато й дуже міцно спить: із жовтня по травень, а решту часу тільки вночі встає, щоб підкріпитися. Цікаво, що під час сплячки тваринку запросто можна взяти до рук — гризун не прокинеться.

 

Не всім дітям подобається гуляти з татом чи мамою. Самому гуляти цікавіше. Але це небезпечно: усяке може трапитися. А коли тато поруч — він знає, що треба робити й куди йти. Слід повчитися в маленьких сонь. Хоча вони й хижі звірятка, це не заважає їм бути слухняними дітьми. Поки соні маленькі, тато оберігає їх від небезпек та навчає корисного.

 

Який гарний приклад!

 

Наші тата і мами бажають нам лише доброго, бо люблять нас. Вони чудово знають, що для нас найкраще. Вони можуть підказати, коли ми не знаємо, як повестися. Їхня порада буде слушною.

 

А ще в нас є Небесний Батько. Він найсильніший, найдобріший, люблячий, знаючий, милосердний і вірний. Та коли ми не слухатимемося нашого Небесного Батька, то як зможемо перебувати в безпеці? Це Він дав нам наших батьків і доручив їм виховувати нас. Слухатися їх — це слухатися Господа.

 

Уляна Шубіна