• Русский
  • Українська

Милий капосний шкідник

Tак ховрахи перемовляються між собою. У великій компанії, де збирається до тридцяти звіряток, вони постійно ведуть бесіду. То праворуч свист, то ліворуч, то спереду, то позаду.

Сусіди дуже схожі один на одного. Довгаста голова, витягнуте тільце, короткі передні лапки з гострими кігтиками, а постава як у справжнього солдата на вахті. Тіло вкрите негустою жорсткою шерстю. Зазвичай жовтувато-коричневого кольору, іноді пісочного або сірого, зі світлими цятками на спинках. Забарвлення залежить від місця, де мешкають ховрахи. Звірятка підсліпуваті. Та мандрувати підземними ходами ховрахам допомагає хвіст — ним вони обмацують стіни.

 

Архітектор

Живуть ховрахи в нірках, які риють під землею. Мабуть, саме тому назва цих тваринок походить від слова, що в перекладі означає «кріт». Деякі нірки розташовуються на глибині 80 сантиметрів. А інші навіть до півтора метра спускаються — удвічі нижче. Нірку звірятко риє лапками та зубами. Дуже швидко. І зуби так влаштовані, що до рота земля не потрапляє. А щоб очі не потерпали від пилу та грязюки, їх промиває рідина, яку виробляють збільшені слізні залози.

Наприкінці підземного тунелю розташована невелика кімната. Вона встелена сухою м’якою травою. З кімнати вгору йде ще один тунель. Та він закінчується за декілька сантиметрів від поверхні. Якщо раптом унаслідок повені кімната наповниться водою, можна сховатися в цьому тунелі. Та головний його секрет в іншому.

 

Справи життєві

Упродовж літа ховрахи займаються звичайними своїми справами. Їдять, запасаються жиром, виховують дітлахів. До осені всі малюки виростають і стають зовсім як дорослі. Уже самі риють собі нірки й готуються до зими. Це дуже важливо.

Ховрахи полюбляють селитися на відкритих місцях, тоді краще видно, що відбувається навкруги. Степи для цього придатні найкраще. Однак узимку там буває дуже холодно, тому ховрахи впадають у сплячку. А мешканців пустелі змушує залягти в нірку під землею посуха. Сон у ховрахів особливий: температура тіла опускається до двох градусів, а сердечко б’ється лише п’ять разів на хвилину.

 

Вік нірки

Навесні земля починає прогріватись, і звірятка прокидаються. Тепер можна діяти. Торішній вхід у нірку був закритий землею на зиму й більше не знадобиться. Прокинувшись, ховрах вибирається назовні через тунель і користуватиметься ним ціле літо. А потім знову законопатить землею й вириє новий. Ось така дивна звичка в цих невеликих звіряток. За кількістю ходів можна вирахувати, скільки років нірці. Сам господар може бути й молодшим, — можливо, він оселився в порожній нірці свого родича.

 

Капосний

Проте ці милі звірятка великі шкідники. Харчуються вони насінням, горіхами, жолудями, корінцями та комахами. Ховрахи їдять колоски на полях і навідуються в посадки лісу. За запахом вони знаходять і викопують посаджені жолуді, насіння клена, абрикосів та інших дерев.

Колонії цих тварин дуже численні. І за їжею навіть готові вирушити за багато кілометрів від оселі. Отож можна собі уявити, що залишиться від хлібного поля або насадженого лісу після набігу ховрахів. А ще в їхній шерсті добре почуваються різні дрібні паразити, які розносять хвороби, небезпечні для людей.

Тому, любий читачу, наступного разу, як зустрінешся з милим кумедним ховрашком, будь обережний.

 

У житті зустрічаються люди, які теж переносять страшну та грізну хворобу — гріх. Що б вони не робили, що б не думали чи говорили, усе веде до руйнування. Вони сповнені обману, хитрощів, зла та жорстокості. Уникай їх і проси Бога захистити тебе від подібних зустрічей.  

 

Дуже цікаво спостерігати, як ховрахи риють свої тунелі або стовпчиком стоять на варті, вклякнувши на задніх лапках, і щойно зауважать небезпеку, попереджають усіх в окрузі. Секунда — і на поверхні нікого немає, лише горбочки землі біля нірок.