• Русский
  • Українська

Господня земля

 

Був теплий сонячний день. Ми підіймалися на одну з гір Алтаю і помітили горбочок з камінців і піску, а посередині — отвір. «Тут хтось живе, — сказав мій друг. — От би взнати: хто?».

 
Хто у норі живе?
Нам довелося довго чекати, заховавшись за великим валуном, як раптом з отвору в горбочку визирнула потішна вусата мордочка. Уважно огледілася довкола: нікого немає — можна сміливо вибиратися на сонечко.

 
З нірки виліз дивовижний звірок: товстий, пухнастий, на коротких лапках. Сів стовпчиком і тримає біля грудей маленькі лапки-ручки. Кумедно! Посидів так, мружачись, погрівся і кудись потихеньку подався.

 
...

 

Верхів’я гір — вищі за хмари. Сніг на гори наносить вітер. І лежить він там довго-предовго. Ніколи не тане. Такий покрив снігу називають вічні сніги.

 
Помандруймо?
Та сьогодні я запрошую тебе в гори не для того, щоб милуватися вершинами, хоча це теж захопливо. Поглянь ген на той гірський майданчик. Бачиш, на нім бавляться… Хто б ти думав? Кошенята. Не звичайні, звісно, а великі. З сірувато-білою шерстю, у чорні плями, як у леопарда. Але така схожість лише зовнішня.

 
Погрітися на морозі
Це — снігові барси. Ні, вони не зроблені зі снігу, але...

Верхи чи пішки?
Припускають, що мудреці, які прийшли на поклоніння Ісусові, були багатими людьми. Цілком вірогідно, що для далекої мандрівки пустелею вони використали найкращий тогочасний всюдихід — верблюдів.

 
І якщо верблюд — найзручніший пустельний транспорт, дізнаймося чому.

 
Спека і холод — усе дарма
Ну він і височенний! Майже до стелі кімнати. Якщо поглянути на ступні верблюда, то відразу зрозумієш, що вони не бояться опіків, бо вкриті товстими пружними мозолястими подушечками. Вони дуже широкі, і верблюд не провалюється в пісок, коли йде по пустелі. А рогові...

 

І у кого б, ти думав, виростає такий хвіст? У овечки! Атож. Є особ­ливі вівці, у яких відростає такий довгий і громіздкий хвіст, що навіть рухатися тяжко. Тому люди створили для них маленький двоколісний возик, куди впрягають хазяйку хвоста — і він тепер не раниться об каміння, та й не заважає овечці.

 
А що ж там?
У цьому хвості накопичується жир. Його вважають смачнішим і кориснішим за жир інших тварин. Тому люди й дбають про овечі хвости.

 
Взагалі-то не лише хвостаті вівці накопичують жир. У інших він наростає в курдюку — відразу над хвостом. Творець потурбувався про цих тварин ще раніше, ніж за вівцями почали доглядати люди. Запаси жиру рятували від голодної...

 

Розпочнемо з двох красунь
Корову моїх дідуся та бабусі звали Лиска. Не випадково. Уся вона була чорною, а голова — білою. Ну, ще кінчик хвоста і шкарпеточки на ногах білі. А так чорна корова з білою головою. Та ось що найбільше мене дивувало: її діти — телички — теж народжувалися чорними з білою головою.

 
Лиска здавалася мені найгарнішою. Вона була єдиною з таким забарвленням у сільській череді з двадцяти трьох голів.

 
Звичайно, там були іще красуні, але я задивлялася лише на двох. Мені також подобалася руда крутобока Мирта. А от ім’я їй зовсім не пасувало: войовничий був у неї норов.

 
Потрібно за­уважити, що цінують корову зовсім...