• Русский
  • Українська

Господня земля

Тобі, напевно, уже всі вуха протуркали про той коронавірус. Тому я не буду про нього говорити. Я тобі його намалюю. Словами. Отже, дивись!

 

Уяви: великий ринок морепродуктів та звичайних тварин у китайському місті Ухань. З усіх його куточків лунає чудернацька китайська мова: «Інь, унь, янь...»

І ось одного дня там спалахує невеликий дивний вогонь, якого практично ніхто й не помітив. Навіть пильні китайські пожежники. Бо він спалахнув і миттєво перекинувся на якусь тварину, а вже згодом і до людини перебрався. Його ім’я — коронавірус, COVID-19.

 

COVID-19.

CO означає корона, VІ — вірус, D — хвороба  (...

Tак ховрахи перемовляються між собою. У великій компанії, де збирається до тридцяти звіряток, вони постійно ведуть бесіду. То праворуч свист, то ліворуч, то спереду, то позаду.

Сусіди дуже схожі один на одного. Довгаста голова, витягнуте тільце, короткі передні лапки з гострими кігтиками, а постава як у справжнього солдата на вахті. Тіло вкрите негустою жорсткою шерстю. Зазвичай жовтувато-коричневого кольору, іноді пісочного або сірого, зі світлими цятками на спинках. Забарвлення залежить від місця, де мешкають ховрахи. Звірятка підсліпуваті. Та мандрувати підземними ходами ховрахам допомагає хвіст — ним вони обмацують стіни.

 

Архітектор

Живуть ховрахи в нірках, які риють під землею. Мабуть, саме тому...

Мороз, вітер та снігові замети. Темний непривітний ліс. Кому сподобалося б ночувати в такому незатишному місці?

 

Але саме тут мешкає дивовижний птах. Звуть його тетерук. 

 

Спальня готова

В загалі тетерук не думає про те, що десь є тепла країна, там немає снігу, не дме колючий вітер і не риплять грізно високі дерева. Він живе там, де живе, пристосовується і, слід зауважити, усім задоволений. Хтось же поселив його сюди й навчив тут виживати? 

Наприклад, зараз він умостився в заметі. Пірнув туди прямо з гілки, на якій сидів, щойно починалася завірюха. Відбіг під снігом убік отак з десять наших кроків, витоптав невелику затишну спальню, лапи підігнув, склав акуратно крила, смикнув хвостом, втягнув шию...

 

Люблю осінь! Усе заспокоюється: і природа, і люди. Урожаї зібрані. Холодна погода заганяє народ у теплі будинки, а дерева готуються заснути.

 

Та мешканці лісу все ще метушаться. Хто наїдається, а хто дбає про запас. А соні… Ото вже соні так соні — ті вже сплять. Не даремно отримали таке ім’я.

 

Милі звірятка

На перший погляд ці звірятка схожі на мишей, та лише на перший погляд. Займемося спочатку їхнім зростом.

 

Найбільша із сонь — вовчок. Якщо зміряти її без хвоста — вона трохи довша за твою долоньку, читачу. А найменша — ліскулька, завдовжки з твій середній пальчик. У компанії сонь є ще і садова, і лісова — ці середнього зросту...

 

У маленького зеленого жабеняти було дуже багато запитань. Та найбільше воно запитувало: «Чому?»

 

Перетворившись щойно із пуголовка на жабу, воно відразу подумало: «Не зрозумію, я дорослий чи ще ні? Чому ж я тепер менший, ніж коли був пуголовком?»

 

Слід зауважити, його дуже це здивувало, бо воно було впевнене, що дорослі більші за малюків. Відповідати жабеняті було нікому, тому воно запитувало самого собе.

 

Жабеня не знало, що в роду кракавок усі маленькі. Завдовжки всього п’ять сантиметрів. А кричать дуже голосно.

 

Куди пропав хвіст?

Потім воно помітило, що в нього немає хвоста...