• Русский
  • Українська

 

Ще раз про пам’ятники

 

Пригадуєш розповідь про па­м’ят­ник із купи каміння? Ти читав його в попередньому числі журналу. А пам’ятаєш, навіщо потрібні пам’ятники? У кожного вони повинні бути свої особливі.

 
Утікач
Чоловік утік із дому.
— Чому ти втікаєш?
— Старший брат розлютився на мене й погрожує вбити.
— А що сталося?
— Я його перехитрив і ошукав свого батька.
— Як тебе звуть?
— Яків.
— І куди ти втікаєш?
— До свого далекого родича у віддалену країну.

 
Камінь
За кілька днів дороги наш утікач приліг перепочити. Сонце вже сідало, наближалася ніч. Поклав він під голову

 

Кожен пам’ятник розповідає про те, що відбувалося раніше

 
Народ Божий стояв перед широкою рі­кою, сподіваючись переправитися на інший берег.
Уплав річку здолати було неможливо.
Плотів і катамаранів не було.
Не було кораблів і швидкісних катерів.
Не було круїзних лайнерів.
Збудувати міст не було змоги.

 
Стіна з… води
Усі чекали чуда. І чудо сталося! Вода в річці зверху за течією зупинилася і стала стіною, а вода знизу стекла в море.

 
Оце так чудо!

 
Вір у неймовірне
Приблизно за 40 років до цього чуда вже відбувалося щось подібне: тоді води Червоного моря розступилися, Божий народ пройшов суходолом на протилежний бік, а

 

Хтось, можливо, думає, що від нього нічого не залежить, що він нічого не може зробити… Але це не так!

 
Дуже шанований і дуже хворий
Жив собі доблесний полководець. Багато перемог здобув він у битвах. Усі його поважали, вороги перед ним тремтіли, а сам він… був нещасним.
Полководець тяжко хворів. Його тіло було вкрите плямами й гнояками, а шкіра лущилась і втрачала чутливість. Про хворобу полководця знав багато хто, а от допомогти йому не міг ніхто.

 
Є надія
У домі полководця з’явилася маленька дівчинка-служниця. Під час останнього набігу на сусідню країну її взяли в полон, і тепер вона прислуговувала дружині полководця.
— У нашій країні є чоловік Божий. Якби пан побачив його, то

 

Бог дає нам можливість змінитися.
Він знає, які ми за­раз і якими можемо стати, якщо Бог буде з на­ми.

 
Палаючий кущ
Одного разу пастух на ім’я Мойсей побачив палаючий кущ, який горів і не згорав. Мабуть, біля цього куща він уже проходив раніше, але тепер рослина привернула особливу увагу.

 
Стоїть Мойсей і дивиться на палаючий кущ. А він горить, і горить, і горить, і продовжує горіти…

 
Тоді пастух говорить сам до себе:
— Піду й подивлюся, чому це кущ не зго­рає.

 
Голос Бога
Підходить Мойсей ближ­че і чує голос Бога:
— Мойсею, зніми взуття. Земля, на якій ти стоїш, — свята.
Пастух подумав: «Цікаво, чому

 

Адам і Єва
Давним-давно в райському саду жили Адам і Єва. Бог дозволив їм їсти плоди будь-яких дерев, окрім одного.

 
Як ти знаєш, якщо щось забороняється, саме це зробити дуже хочеться. От і Єва не втрималася й з’їла заборонений плід, а потім почастувала Адама.

 
Приходить Бог і запитує Адама:
— Ти їв плоди дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?
Адам відповів:
— Дружина, яку Ти дав мені, вона дала мені плід з того дерева...

 
Як ти думаєш, кого Адам звинуватив у тому, що він з’їв заборонений плід?
• Себе.
• Єву.
• Бога.

 

Ні, не себе, і навіть не Єву! Адам звинуватив у всьому самого Бога: «Дружина, яку ТИ мені дав...»

 
Слово «Ти» тут головне. «Мені її дав ТИ.