Ноев Ковчег

Різні королі
Королі бувають різними.
Наприклад,
ось такими:

Старенький король
На млині собі жив,
Горох і квасолю
Він там теребив.
Не слав він наказів,
Не йшов на парад,
Не чув він ні разу
Ударів гармат.
І люд посміятись
Любив над вождем:
«Ну як нам пишатись
Таким королем!»
І люди там мали
І хліб, і вино:
Війну в цьому царстві
Забули давно.
І діти гукали:
«Віват, наш королю!»,

Коли теребили
Горох і квасолю.
Моріс Карем

Як ти вже зрозумів, цей старий король не любив воювати. А є королі, які тільки й мріють про війну.

Не лише знати, але й робити те, що знаєш

Була субота.

Субота
У Біблії субота — сьомий день. У Святому Письмі вона також названа днем спокою, який Бог визначив для молитви, спілкування, відпочинку й радості. За часів Ісуса Христа було багато правил на додаток до Писання. Зокрема про те, що можна й не можна робити в суботу.

Сьомого дня тижня люди збиралися в синагозі.

Синагога
Грецьке слово синагога означає дім зібрання (на івриті — бейт-кнесет). За часів Ісуса в ній молилися, вивчали Закон Божий, а також проводили зібрання й різні торжества. При синагогах відкривали школи для дітей і підлітків, бібліотеки, кімнати для гостей, де могли зупинятися подорожні євреї.
В одній синагозі був чоловік, який мав суху руку.

Жереб, жертовник і очікування Різдва

Жив собі старий священик. Несподівано здійснилися два його найзаповітніші бажання.

Бажання кожного священика
Священиків було багато, і всі вони були розділені на групи. Кожна з них протягом двох тижнів по черзі служила в храмі. Храм був великий, і роботи там вистачало всім.

У кожного священика було одне заповітне бажання: служити в найголовнішому приміщенні храму, яке називали святилищем. Але не кожному випадала така можливість. Чому? Тому що священиків для служби у святилищі вибирали за жеребом.

Жереб — це предмет, за допомогою якого вирішують питання про право або черговість. Наприклад, на футбольному полі за допомогою монети для жеребкування суддя «вирішує», чия команда розпочне гру першою.

Як близько брами Божого дому!

Ще раз про пам’ятники

Пригадуєш розповідь про пам’ятник із купи каміння? Ти читав його в попередньому числі журналу. А пам’ятаєш, навіщо потрібні пам’ятники? У кожного вони повинні бути свої особливі.

Утікач
Чоловік утік із дому.
— Чому ти втікаєш?
— Старший брат розлютився на мене й погрожує вбити.
— А що сталося?
— Я його перехитрив і ошукав свого батька.
— Як тебе звуть?
— Яків.
— І куди ти втікаєш?
— До свого далекого родича у віддалену країну.

Камінь
За кілька днів дороги наш утікач приліг перепочити. Сонце вже сідало, наближалася ніч. Поклав він під голову

Не просто купа каміння

Кожен пам’ятник розповідає про те, що відбувалося раніше

Народ Божий стояв перед широкою рікою, сподіваючись переправитися на інший берег.
Уплав річку здолати було неможливо.
Плотів і катамаранів не було.
Не було кораблів і швидкісних катерів.
Не було круїзних лайнерів.
Збудувати міст не було змоги.

Стіна з… води
Усі чекали чуда. І чудо сталося! Вода в річці зверху за течією зупинилася і стала стіною, а вода знизу стекла в море.

Оце так чудо!

Вір у неймовірне
Приблизно за 40 років до цього чуда вже відбувалося щось подібне: тоді води Червоного моря розступилися, Божий народ пройшов суходолом на протилежний бік, а