• Русский
  • Українська

Тихий вітер і лагідний шепіт

Загроза 

Пізній вечір. Стукіт у двері.

— Ілля вдома?

— Це я.

— Завтра тебе стратять. Такий царський указ.

Ілля знав, що його життя в небезпеці. І він був готовий. Крадькома ви­йшов він за браму міста й утік.

Ти, звичайно ж, пам’ятаєш Божого чоловіка Іллю. Це він понісся на вогняній колісниці в небеса.

 

Ти пам’ятаєш, що ще надзвичайного зробив Ілля? (Познач усі правильні відповіді.)

А. Змусив розступитися води річки й перейшов на інший берег.

Б. Звів вогонь із неба й спалив сто царських вояків.

В. Кинув у воду гілку, і залізне лезо сокири, яке впало в річку, спливло.

Г.  Правильні всі три відповіді.

 

Дорога

Дістався Ілля до пустелі.

Сів він там під миршавим деревом і почав скаржитися Богові:

— Втомився я, Господи. Важко мені. Вороги шукають мене, щоб убити.

Ілля скаржиться, а Бог мовчить.

Сидів Ілля під деревом і заснув.

Прокидається — поруч стоїть глек із водою та лежить ще гарячий корж, спечений на вугіллі.

Поїв Ілля, попив і знову заснув.

Прокидається — а поруч знову стоїть повний глек із водою та лежить гарячий корж.

Поїв знову Божий чоловік, попив і рушив до гори, що називалася Божою. Там він зайшов до печери й у ній заночував.

 

Як ти гадаєш, скільки днів ішов Ілля до Божої гори?

А. Три днi.

Б. Два тижні.

В. Цілий місяць.

В. Сорок днів.

 

Печера

У печері Бог заговорив до Іллі:

— Ілле, що ти тут робиш?

— Мені погрожують смертю. Я втік.

— Стань біля входу до печери, — сказав Бог.

Ілля став.

Зненацька зірвався страшний ураганний вітер.

Тарах!!! Бах!!!

Гори розкололися. Скелі потрощилися.

Потім почався землетрус. Печера затремтіла. Посипалося ка­міння.

А затим спалахнув вогонь, що вмить спалив усе довкола печери.

Коли все вщухло, повіяв вітер і долинув лагідний шепіт.

Як ти думаєш, чий шепіт у тихому вітрі почув Божий чоловік у печері на Божій горі?

Правильно. Це був шепіт Бога.

 

Шепіт і грім 

Швидше за все, ти не дочекаєшся, аби Бог заговорив із тобою через ураганний вітер, через землетрус або через вогонь. Майже завжди Бог розмовляє з людиною пошепки.

— Чому? — запитаєш ти.

— Таж якби Бог заговорив із грому, усі б почули, — скаже хтось.

— Бог завжди має говорити страшним голосом, — погодиться інший.

Мені здається, є кілька причин, чому Бог говорить з людиною пошепки.

Найперше, тому що кожен день нашого життя не може (і не повинен) бути сповнений гуркотом та шумом. Навіть якщо цей гуркіт — голос Бога. Майже всім подобається спокій і тиша.

І друге — Бог хоче спілкуватися з нами як із розумними та вільними особистостями. Він не хоче бути настирним і докучливим. Саме тому Бог обирає шепіт.

— Але ж тоді декотрі не зможуть почути Бога, — скажеш ти.

— Багато хто взагалі не звертатиме на Нього уваги, — погодиться хтось.

— А як же відрізнити шепіт Бога від інших голосів? — замислиться інший.

Швидше за все, Бог не буде силком домагатися твоєї уваги. Бог тобі не нав’язуватиметься.

Просто пам’ятай, що Бог у будь-який момент може до тебе звернутися, і ти зможеш Його почути, якщо будеш до цього готовий.

І знаєш, іноді шепіт Божий може бути гучнішим за грім.

 

 

Історію про розмову Іллі з Богом в печері читай в Біблії, в 1 Книзі Царств, 19 розділі.

1 — А, Б, 2 — Г.

Додати новий коментар