• Русский
  • Українська

Аликове Рiздво

Аликове Рiздво

Алик ще восени змайстрував годівничку для пташок. І хоча ніхто з дорослих йому не допомагав, годівничка вийшла ладна.

Хлопчик вирішив прилаштувати її на старій яблуні напроти вікна.

«І нелегка ж ця справа — чіпляти годівничку на дерево», — як знавець продекламував Алик і, крекчучи, поліз на яблуню.

 

Непроста справа
Як з’ясувалося, це й справді було непросто. Продираючись до потрібної гілки, Алик до крові подряпав руки, а коли закріплював годівничку на дереві, ледве не гепнув донизу. Так до подертих долонь додалося ще садно на лобі. Проте хлопчик не відступав — і невдовзі на яблуні красувалася справжнісінька пташина їдальня.

 
Алик відчував себе героєм. Ще б пак! Адже він зробив таку корисну справу. Тепер пташкам не доведеться голодувати холодною засніженою зимою — прилітай собі до пташиної їдальні та їж на здоров’я. Пташки швидко вподобали Аликову годівничку. Деколи сюди їх стільки зліталося, що й полічити важко.

 
Напередодні Різдва, коли всі готувалися до свята, хлопчик вирішив влаштувати бенкет і для пташок. Він намірився було занести до годівнички шоколадних цукерок, та мама сказала, що пташки не їдять цукерки і якщо він, Алик, хоче порадувати птахів чимось особливим, то хай почастує їх солодкими крихтами від печива.

 
— Віднеси їм жменьку кедрових горішків, — підхопив тато.

 
Бабуся порадила Аликові пригостити пташок зернятами, а старший брат Микита — родзинками. Так до підготовки пташиного бенкету долучилася вся Аликова родина.

 
Хлопчик виклав ласощі на блюдце, додавши для більшої святковості ще й шматочок різдвяного пирога, і урочисто рушив до садка.

 

Пташиний бенкет
А ось і перші гості. У годівничці, немов передчуваючи бенкет, метушилися три строкаті синиці, чепурний снігур та зграйка скуйовджених горобців.

 
— З Різдвом вас! — гукнув Алик. — Я приніс вам святковий почастунок!

 
Проте птахи не зрозуміли добрих намірів хлопчика й розлетілися навсібіч.

 
— Куди ж ви? — образився Алик. — Я не зроблю вам шкоди. Я лише хочу влаштувати для вас бенкет.

 
Проте птахи зволіли спостерігати за ним віддалік.

 
Додому Алик повернувся зовсім засмученим.

 
— Нетямущі ці пташки, — поскаржився він мамі. — Я для них свято хотів улаштувати, а вони мене злякалися.

 
Мама обняла сина й підвела його до віконця:

 
— Поглянь, твоя затія вдалася.

 
І справді: гостей в пташиній їдальні — сила-силенна.

 
— Не засмучуйся, — сказала мама. — Адже пташки зовсім маленькі. Їх так легко образити. Та я впевнена, якби вони розуміли твої слова, то не боялися б тебе.

 
— Як би мені хотілося поговорити з птахами на їхній пташиній мові, — мріяв Алик. — Я б пояснив їм, що не бажаю для них зла. Але для цього я сам маю стати пташкою.

 

 

Знаєш, друже, випадок з Аликом нагадав мені іншу історію, історію Різдва.

 

«Що ж тут спільного?» — запитаєш ти.

 

Річ у тім, що Богові було так само складно порозумітися з людьми, як Алику — з його пернатими підопічними.

 

Поміркуй сам: Бог живе на небі, Він невидимий.

 

Як же переконати людей у тому, що Він є? Як же навчити людей вірити?

 

Господь знайшов спосіб зробити це. Він послав до нас Свого Сина.

 

Ісус Христос при­йшов на землю, щоб розповісти людям про Бога і Його вічну оселю.

 

Все, що говорив Ісус, — правда, тому що це Сам Бог промовляв до людей.

 

Тетяна Липницька

 

<< попереднє  оповідання    наступне >>