Пригоди

Біда

Підтримка друга

Фимко недовго чекав хлопчика біля лікарні. Садна обробили йодом, заклеїли пластиром і відпустили Максима додому. Але хлопчик не поспішав іти. Він присів на лаву біля входу. Фимко негайно підлетів і обережно сів на плече. Він ніжно потерся об щоку Максима й тихо заворкотав.

— Дружочок мій, — лагідно мовив хлопчик, — ти врятував мене й маму. Спасибі тобі. Шкода, немає в мене крихт, щоб почастувати тебе.

— Не потрібні мені крихти, для мене нагорода те, що ти щойно сказав, — відповів Фимко.

Але Максим почув лише: «Гуль, гуль, гуль».

...

Спецназ

Не вороги

Відтоді голубам стало спокійніше. Одним ворогом менше. А якщо врахувати розмір пацючої сім’ї, то можна собі уявити, яке полегшення відчували голуби.

Саме до цих нових друзів і звернувся Фимко. У них був умовний сигнал: три удари дзьобом по залізних ґратах, потім ще три. Пацюки не забарилися. Їх набігла ціла хмара.

— Що трапилося, друже? — запитав пацючий король.

— Наш хазяїн у біді, а вилетіти з голуб’ятні ми не можемо. Нас зачинили на ніч. Чи можуть твої діти перегризти замок і випустити нас?

— Спробуємо, — відповів пацючий король Гримз.

І...

Дружочок

Максимкова голуб’ятня

Фр-р, ф-р-р, — шуміло над дахом. Це голуби. Білосніжні, чорні, коричневі, з підпалинами й без, злітали й кружляли над дахом сірого будинку на околиці великого міста. Максим, хазяїн цих чудових птахів, щоранку піднімався на плоский дах, де була маленька голуб’ятня, збудована колись його батьком, і випускав своїх вихованців розім’ятися.

Хлопчик любив спостерігати за їхнім польотом. Налітавшись досхочу, голуби спускалися. Вони сідали на руки, на плечі, а один наймолодший голубок завжди опускався на голову хлопчика. Він любив стояти, гордовито випрямившись. Але хлопчик підставляв руку й голубок...

Герой

Доручення виконане

Фимко виконав усі доручення Ноя. Він відніс листи його синам. Вони по-різному поставилися до послань. Хам насупив брови, обличчя його спохмурніло, він дуже засмутився. Яфет здивувався, його брови поповзли вгору. Сим — полегшено зітхнув.

Фимко не знав, що засмутило Хама. Не знав, що здивувало Яфета, але він точно знав, що втішило Сима, тому що Сим радісно вигукнув:

— Дружино, діти, дідусь надіслав нам чудового листа! Він нагадує нам про Божі обітниці! «Самі пам’ятайте і дітям своїм розповідайте, що для нас зробив Бог! — читав він послання Ноя. — Не забувайте Його милості ніколи, бо той, хто забуває Бога, втрачає життя!»

...

Хазяїн без імені

Чи довго, чи недовго летів Фимко, але усякій подорожі колись настає кінець. Ген уже й село видніється. Худоба пасеться на вигоні. Люди пораються по господарству. У дворі домашня птиця крякає, кудахкає, клює, щипає, ходить туди-сюди.

Фимко плавно, як міжнародний лайнер, опустився на найближчий тин. Озирнувся на всі боки, але не побачив того, до

кого прилетів.

— Агов, диваче, — раптом почув Фимко. — Що ти забув на нашій території?

Це був величезний індик з величезною сизою шишкою, що стирчала у нього на носі, кінчик якої звисав збоку, як ганчірочка.

— Я прилетів із дорученням, — відповів Фимко.

— Він прилетів із дорученням!...