• Русский
  • Українська

Пригоди

Доручення виконане

Фимко виконав усі доручення Ноя. Він відніс листи його синам. Вони по-різному поставилися до послань. Хам насупив брови, обличчя його спохмурніло, він дуже засмутився. Яфет здивувався, його брови поповзли вгору. Сим — полегшено зітхнув.

 

Фимко не знав, що засмутило Хама. Не знав, що здивувало Яфета, але він точно знав, що втішило Сима, тому що Сим радісно вигукнув:

 

— Дружино, діти, дідусь надіслав нам чудового листа! Він нагадує нам про Божі обітниці! «Самі пам’ятайте і дітям своїм розповідайте, що для нас зробив Бог! — читав він послання Ноя. — Не забувайте Його милості ніколи, бо той, хто забуває Бога, втрачає життя!»

 ...


Чи довго, чи недовго летів Фимко, але усякій подорожі колись настає кінець. Ген уже й село видніється. Худоба пасеться на вигоні. Люди пораються по господарству. У дворі домашня птиця крякає, кудахкає, клює, щипає, ходить туди-сюди.

 

Фимко плавно, як міжнародний лайнер, опустився на найближчий тин. Озирнувся на всі боки, але не побачив того, до

кого прилетів.

 

— Агов, диваче, — раптом почув Фимко. — Що ти забув на нашій території?

 

Це був величезний індик з величезною сизою шишкою, що стирчала у нього на носі, кінчик якої звисав збоку, як ганчірочка.

 

— Я прилетів із дорученням, — відповів Фимко.

 

— Він прилетів із дорученням!...

Найсолодший сон на світан­ку. Але Фимко — поштовий голуб. Він добре знає свої обов’язки. Тому змусив себе розплющити очі. Потім він сів і ще деякий час непорушно дивився в одну точку. Якби Фимкова мама побачила, як він сидить, то сказала б:

 

— Підняти — підняли, а розбудити забули.

 

Фимко струснув головою, остаточно прокидаючись. Потім він зробив спеціальну поштово-голубину зарядку. Спочатку розпростав крила, потім одну за одною витягнув лапки, покрутив головою туди-сюди. А в кінці кілька разів струснув крильцями. Це була найвеселіша частина зарядки, тому що Фимко ставав схожим на песика, який кумедно обтрушується.

 

Зарядка, як і очікувалося, зарядила голубка енергією для польоту. Але Фимко полетів не відразу. Він вирішив спершу поснідати....

Фимкові дозволили переночувати в замку. Королева наказала двом молодим ластівкам провести, точніше, пролетіти, його в зручну нішу, де було сухо й тепло, а збоку через вентиляційні ґрати надходило свіже повітря. Фимка розморило після ситної вечері, він стомився від хвилювань і довгого польоту. Тому заснув, тільки-но ластівки-провідниці відлетіли від ніші.

 

Йому наснився рідний дім, поперечина на горищі, де він спав. Наснився півень Петя, кішка Муся і Тузик. Уві сні вони усміхалися до нього і промовляли ласкаві слова. «Друже, як справи? Ми твою поперечину стережемо, — говорив Тузик, — ти не турбуйся!» Муся муркотіла, а Петя чомусь дзьобав його лапку. Фимкові це не подобалося, але він терпів заради дружби. А Петя все дзьобав і дзьобав, усе болючіше й болючіше....

На світанку місцевий оповісник півень Петя лунко проспівав свою улюблену пісеньку-побудку. Корови зітхнули: не спиться цьому невгамовному Петі. Кішка Муся й не подумала вставати, лишень поводила своїм чутливим вухом туди-сюди, наче локатор на ракетній базі, прислухалася: чи немає поблизу собаки Тузика, чи не наливає молочко хазяйка, чи не пищать у підвалі миші. А Тузик сердито загарчав, потягнувся, про всяк випадок визирнув із будки і знову ліг на своє місце. Однак вуха його стояли сторчма, точніше, піввуха стирчало, а друга половина звисала волохатою ганчіркою. Саме ці два піввуха сторожко слухали, що відбувається на хазяйському подвір’ї.

 

А там уже спостерігався жвавий рух: курочки струшували й чистили пір’ячко, гусаки сонно гоготали, баранчики тикались мордочками в...