Підтримка друга
Фимко недовго чекав хлопчика біля лікарні. Садна обробили йодом, заклеїли пластиром і відпустили Максима додому. Але хлопчик не поспішав іти. Він присів на лаву біля входу. Фимко негайно підлетів і обережно сів на плече. Він ніжно потерся об щоку Максима й тихо заворкотав.
— Дружочок мій, — лагідно мовив хлопчик, — ти врятував мене й маму. Спасибі тобі. Шкода, немає в мене крихт, щоб почастувати тебе.
— Не потрібні мені крихти, для мене нагорода те, що ти щойно сказав, — відповів Фимко.
Але Максим почув лише: «Гуль, гуль, гуль».
...