• Русский
  • Українська

Пригоди

Щось боляче штовхнуло Максима в спину. Різко обернувшись, він побачив…

 

Те, що побачив Максим, було як у старій піратській пісні, де в приспіві двічі повторювалося: «скриня мерця». Провалившись, хлопчик за мить побачив напівзасипану землею скриню і білу руку, що стирчала з насипу. Волосся на голові здибилося, очі витріщилися, а в горлі застряг безмовний зойк…

 

Максим почав квапливо вибиратися з ями. Це виявилося непросто: краї обсипалися, ноги загрузали в м’якій глині. Нарешті хлопчикові вдалося вхопитися за кам’яний виступ і вилізти нагору.

 

Відбігши від провалля на десяток кроків, він присів на колоду, що лежала біля плоту. Серце шалено билося в грудях. Заплющивши очі, Максим притулився до плоту й спробував заспокоїтися. Але не просидів...


 

Роздуми в дорозі

Максим дивився в бічне дзеркало автомобіля. Дорога в дзеркалі відбивалася так, наче вона біжить назад. Миготіли дерева, електричні стовпи, поля й пагорби. Усе залишалося в старому житті.

 

Що там попереду? Як він житиме в тітки? Як складеться життя в селі, далеко від звичного міського галасу й метушні? Яким буде життя без мами? Як його зустрінуть хлопці на новому місці? На ці запитання в Максима поки що не було відповідей. Одне він зрозумів — колишнє життя закінчилося. І єдиною світлою плямою в цій темряві невідомості була відсутність вітчима.

 ...


Підтримка друга

Фимко недовго чекав хлопчика біля лікарні. Садна обробили йодом, заклеїли пластиром і відпустили Максима додому. Але хлопчик не поспішав іти. Він присів на лаву біля входу. Фимко негайно підлетів і обережно сів на плече. Він ніжно потерся об щоку Максима й тихо заворкотав.

  

— Дружочок мій, — лагідно мовив хлопчик, — ти врятував мене й маму. Спасибі тобі. Шкода, немає в мене крихт, щоб почастувати тебе.

 

— Не потрібні мені крихти, для мене нагорода те, що ти щойно сказав, — відповів Фимко.

 

Але Максим почув лише: «Гуль, гуль, гуль».

...


Не вороги

Відтоді голубам стало спокійніше. Одним ворогом менше. А якщо врахувати розмір пацючої сім’ї, то можна собі уявити, яке полегшення відчували голуби.

 

Саме до цих нових друзів і звернувся Фимко. У них був умовний сигнал: три удари дзьобом по залізних ґратах, потім ще три. Пацюки не забарилися. Їх набігла ціла хмара.

 

— Що трапилося, друже? — запитав пацючий король.

 

— Наш хазяїн у біді, а вилетіти з голуб’ятні ми не можемо. Нас зачинили на ніч. Чи можуть твої діти перегризти замок і випустити нас?

 

— Спробуємо, — відповів пацючий король Гримз.

 

І...


Максимкова голуб’ятня

Фр-р, ф-р-р, — шуміло над дахом. Це голуби. Білосніжні, чорні, коричневі, з підпалинами й без, злітали й кружляли над дахом сірого будинку на околиці великого міста. Максим, хазяїн цих чудових птахів, щоранку піднімався на плоский дах, де була маленька голуб’ятня, збудована колись його батьком, і випускав своїх вихованців розім’ятися.

 

Хлопчик любив спостерігати за їхнім польотом. Налітавшись досхочу, голуби спускалися. Вони сідали на руки, на плечі, а один наймолодший голубок завжди опускався на голову хлопчика. Він любив стояти, гордовито випрямившись. Але хлопчик підставляв руку й голубок...