• Русский
  • Українська

Пригоди


 

Роздуми в дорозі

Максим дивився в бічне дзеркало автомобіля. Дорога в дзеркалі відбивалася так, наче вона біжить назад. Миготіли дерева, електричні стовпи, поля й пагорби. Усе залишалося в старому житті.

 

Що там попереду? Як він житиме в тітки? Як складеться життя в селі, далеко від звичного міського галасу й метушні? Яким буде життя без мами? Як його зустрінуть хлопці на новому місці? На ці запитання в Максима поки що не було відповідей. Одне він зрозумів — колишнє життя закінчилося. І єдиною світлою плямою в цій темряві невідомості була відсутність вітчима.

 ...


Підтримка друга

Фимко недовго чекав хлопчика біля лікарні. Садна обробили йодом, заклеїли пластиром і відпустили Максима додому. Але хлопчик не поспішав іти. Він присів на лаву біля входу. Фимко негайно підлетів і обережно сів на плече. Він ніжно потерся об щоку Максима й тихо заворкотав.

  

— Дружочок мій, — лагідно мовив хлопчик, — ти врятував мене й маму. Спасибі тобі. Шкода, немає в мене крихт, щоб почастувати тебе.

 

— Не потрібні мені крихти, для мене нагорода те, що ти щойно сказав, — відповів Фимко.

 

Але Максим почув лише: «Гуль, гуль, гуль».

...


Не вороги

Відтоді голубам стало спокійніше. Одним ворогом менше. А якщо врахувати розмір пацючої сім’ї, то можна собі уявити, яке полегшення відчували голуби.

 

Саме до цих нових друзів і звернувся Фимко. У них був умовний сигнал: три удари дзьобом по залізних ґратах, потім ще три. Пацюки не забарилися. Їх набігла ціла хмара.

 

— Що трапилося, друже? — запитав пацючий король.

 

— Наш хазяїн у біді, а вилетіти з голуб’ятні ми не можемо. Нас зачинили на ніч. Чи можуть твої діти перегризти замок і випустити нас?

 

— Спробуємо, — відповів пацючий король Гримз.

 

І...


Максимкова голуб’ятня

Фр-р, ф-р-р, — шуміло над дахом. Це голуби. Білосніжні, чорні, коричневі, з підпалинами й без, злітали й кружляли над дахом сірого будинку на околиці великого міста. Максим, хазяїн цих чудових птахів, щоранку піднімався на плоский дах, де була маленька голуб’ятня, збудована колись його батьком, і випускав своїх вихованців розім’ятися.

 

Хлопчик любив спостерігати за їхнім польотом. Налітавшись досхочу, голуби спускалися. Вони сідали на руки, на плечі, а один наймолодший голубок завжди опускався на голову хлопчика. Він любив стояти, гордовито випрямившись. Але хлопчик підставляв руку й голубок...

Доручення виконане

Фимко виконав усі доручення Ноя. Він відніс листи його синам. Вони по-різному поставилися до послань. Хам насупив брови, обличчя його спохмурніло, він дуже засмутився. Яфет здивувався, його брови поповзли вгору. Сим — полегшено зітхнув.

 

Фимко не знав, що засмутило Хама. Не знав, що здивувало Яфета, але він точно знав, що втішило Сима, тому що Сим радісно вигукнув:

 

— Дружино, діти, дідусь надіслав нам чудового листа! Він нагадує нам про Божі обітниці! «Самі пам’ятайте і дітям своїм розповідайте, що для нас зробив Бог! — читав він послання Ноя. — Не забувайте Його милості ніколи, бо той, хто забуває Бога, втрачає життя!»

 ...