• Русский
  • Українська

Пригоди

Гошка розгорнув блокнот і почав малювати орієнтовну карту городу, розташування підземелля. Хрестиком позначив місце, де стоятиме Ваня, щоб попередити появу тітки Тоні. Потім вони склали перелік того, що знадобиться для спуску. Крім мотузки й ліхтаря, вирішили пошукати широкі дошки, щоб укріпити від осипання вхід у підземелля.



— Отже, збір завтра о 10:00 у нашому дворі, — підбив підсумок Максим. — Навіть якщо тітка залишиться вдома, ми занесемо все на горище і чекатимемо слушної нагоди. 

 

Коли діти розійшлися по домівках, Фимко сів на поріжку біля відчинених дверцят горища й замислився. Він хвилювався за Максима і його друзів. Хтозна, що чекає дітей там, у темному підземеллі? Неначе відчував, що насувається щось тривожне, темне, як хмари, які затягують небо й закривають сонце....

Бути сміливим — добре. Та хто згодиться лізти під землю й дивитися мертвеця?

Може краще піти покататися на конях? Або ловити рибу?

 

Так, — зітхнув очкарик Гоша, почувши розповідь Максима про підземелля. — Справа не така проста, як здається на перший погляд.

 

— Чого це вона непроста? — обурилася Пашка. — Дуже навіть проста! Заповзаємо під землю, відкриваємо скриню зі скарбом, і ми — герої!

 

— Побачимо, що ти скажеш, коли тебе з героїв запишуть у чорні копальники.

 

— Хто такі чорні копальники? — несміливо запитав Пашкин братик Іванко.

...

Кілька днів Максим і Пашка не могли потрапити в підземелля. А все тому, що тітка здогадалася, що під час її відсутності Максим щось накоїв. Вона довго намагалася з’ясувати, що саме, але Максим мовчав. Мовчала й Пашка. Однак і її мати покарала доньку за порваний і брудний одяг, а головне за те, що Пашка затято не хотіла розповідати, де й коли вона вимазалася.

 

Але дорослі завжди перевантажені роботою, а жінки ще й домашніми справами, тому й втратили пильність. Тільки-но наші «арештанти» виявилися поза зоною пильної уваги цих самих дорослих, відразу ж улаштували таємну нараду. Найбезпечнішим місцем було горище.

 

Що робити далі?

— Самим нам не впоратися, —...

Максиме, я їду в місто. Усі тварини нагодовані й напоєні. Приїду пізно, тому тобі доведеться відвести корову в стійло, коли вона повернеться з пасовища. І ще ввечері даси їсти худобі й птиці.

 

— А Машка? — захвилювався Максим.

 

І недаремно, відтоді, як тітчина коза Машка добряче дала йому своїми здоровенними рогами, Максим обходив її десятою дорогою.

 

— Машку я віддала на все літо в череду. Буде на пасовищі з вівцями й козами, там і їй веселіше, і тобі спокійніше. Так що не хвилюйся, додому вона повернеться лише восени, — усміхнулася тітка.

 

— А я й не хвилююся, — насупився Максим. Йому було неприємно відчувати себе боягузом.

 

...

Люди сьогодні не розуміють мови звірів і птахів.

Люди перестали розуміти одне одного.

Вони не розуміють Бога.

Чи зможе Максим цього навчитися?

 

 

Пацючкові теж хотілося, щоб хазяїн його розумів. Тоді він розповів би йому про те, що голуби дали йому притулок...

 

Музика сільського ранку суттєво відрізняється від міської. Тут, замість ревіння моторів і сигналів автомобілів, мукали й бекали тварини. Півняче «ку-ку-рі-ку-у-у!» зливалося з ніжним співом солов’я й скрекотінням сороки....