• Русский
  • Українська

Пригоди

Максиме, я їду в місто. Усі тварини нагодовані й напоєні. Приїду пізно, тому тобі доведеться відвести корову в стійло, коли вона повернеться з пасовища. І ще ввечері даси їсти худобі й птиці.

 

— А Машка? — захвилювався Максим.

 

І недаремно, відтоді, як тітчина коза Машка добряче дала йому своїми здоровенними рогами, Максим обходив її десятою дорогою.

 

— Машку я віддала на все літо в череду. Буде на пасовищі з вівцями й козами, там і їй веселіше, і тобі спокійніше. Так що не хвилюйся, додому вона повернеться лише восени, — усміхнулася тітка.

 

— А я й не хвилююся, — насупився Максим. Йому було неприємно відчувати себе боягузом.

 

...

Люди сьогодні не розуміють мови звірів і птахів.

Люди перестали розуміти одне одного.

Вони не розуміють Бога.

Чи зможе Максим цього навчитися?

 

 

Пацючкові теж хотілося, щоб хазяїн його розумів. Тоді він розповів би йому про те, що голуби дали йому притулок...

 

Музика сільського ранку суттєво відрізняється від міської. Тут, замість ревіння моторів і сигналів автомобілів, мукали й бекали тварини. Півняче «ку-ку-рі-ку-у-у!» зливалося з ніжним співом солов’я й скрекотінням сороки....

Щось боляче штовхнуло Максима в спину. Різко обернувшись, він побачив…

 

Те, що побачив Максим, було як у старій піратській пісні, де в приспіві двічі повторювалося: «скриня мерця». Провалившись, хлопчик за мить побачив напівзасипану землею скриню і білу руку, що стирчала з насипу. Волосся на голові здибилося, очі витріщилися, а в горлі застряг безмовний зойк…

 

Максим почав квапливо вибиратися з ями. Це виявилося непросто: краї обсипалися, ноги загрузали в м’якій глині. Нарешті хлопчикові вдалося вхопитися за кам’яний виступ і вилізти нагору.

 

Відбігши від провалля на десяток кроків, він присів на колоду, що лежала біля плоту. Серце шалено билося в грудях. Заплющивши очі, Максим притулився до плоту й спробував заспокоїтися. Але не просидів...


 

Роздуми в дорозі

Максим дивився в бічне дзеркало автомобіля. Дорога в дзеркалі відбивалася так, наче вона біжить назад. Миготіли дерева, електричні стовпи, поля й пагорби. Усе залишалося в старому житті.

 

Що там попереду? Як він житиме в тітки? Як складеться життя в селі, далеко від звичного міського галасу й метушні? Яким буде життя без мами? Як його зустрінуть хлопці на новому місці? На ці запитання в Максима поки що не було відповідей. Одне він зрозумів — колишнє життя закінчилося. І єдиною світлою плямою в цій темряві невідомості була відсутність вітчима.

 ...


Підтримка друга

Фимко недовго чекав хлопчика біля лікарні. Садна обробили йодом, заклеїли пластиром і відпустили Максима додому. Але хлопчик не поспішав іти. Він присів на лаву біля входу. Фимко негайно підлетів і обережно сів на плече. Він ніжно потерся об щоку Максима й тихо заворкотав.

  

— Дружочок мій, — лагідно мовив хлопчик, — ти врятував мене й маму. Спасибі тобі. Шкода, немає в мене крихт, щоб почастувати тебе.

 

— Не потрібні мені крихти, для мене нагорода те, що ти щойно сказав, — відповів Фимко.

 

Але Максим почув лише: «Гуль, гуль, гуль».

...