• Русский
  • Українська

Пригоди

 

Саме тоді, коли Максим просив прощення в Бога, Антоніна Андріївна знайшла записку.

 
Що тут почалося! Тітка хапалася за серце, ойкала, йойкала, уся почервоніла, потім сполотніла й тільки, ковтнувши води, отямилася. Стрімко одяглася й побігла до Пашиних батьків, а потім до бабусі й дідуся Гошки. Ті теж сполошилися й побігли в міліцію до дільничного за допомогою.

 
— Хотіла ж відразу засипати яму, так ні, вирішила дочекатися вихідного, — голосила тітка. — А якщо вони там мертві вже?
— Нічого не мертві, — обурено зупиняв її дідусь Гошки, — потрібно надіятися на краще. Якщо написали, значить, живі!

 
— Хто зна?! — не вгавала Антоніна Андріївна, — он...

 

Нічого особливого. Скарби як скарби. Кілька мідних глечиків, наповнених монетами. Зовсім не золотими. Лише один із глечиків, найменший, завбільшки з великий кухоль був наповнений сріблом. Але за глечиками стояла скриня.
 

Скриня з мотлохом
— Знову скриня, — невдоволено мовив Максим і, зазирнувши в неї, хмикнув: — І знову там нічого особливого. 
 
У скрині лежали складені шовкові тканини, якийсь одяг, розшитий золотими й кольоровими шовковими нитками. Хлопчики, махнувши рукою, почали досліджувати полиці, збиті з товстих дощок і розташовані уздовж стін. Але нічого, крім вигадливих керамічних і мідних глечиків і чаш, пари шабель із тонкої дамаської сталі й...

 

 

Небезпека на кожному кроці
Летіли хвилину, але Малюкові здалося — вічність. Він так і не розплющив очей і тихенько попискував на кожному новому віражі Фимка.

 

Нарешті голуб спустився. Малюк упав на спину й довго не міг отямитися.

 
Раптом Фимко загукав пошепки:
 

— Підіймайся, хазяйка йде!
 

Пацючка неначе підхопив хтось. Він миттю підвівся, озирнувся й, о жах! Над ним нависла величезна підошва хазяйки: ще мить і з Малюка вийде млинець. Пацючок заледве встиг вивернутися. Але тут нова небезпека підстерегла його. Хазяйка, відчинивши двері, відразу збиралася їх зачинити, а Малюка ці двері обов’язково причавили б...

 

Пастка
Розчистивши на третину прохід, діти спочатку побачили дошки. Старі, потріскані, але досить товсті й ще міцні.
 

— Це двері!
 

Діра, яку вони розібрали, була вентиляційним отвором над дверима.
 

— Давайте розхитаємо її, — запропонував Гошка.
 

— Надто міцна, — після декількох спроб мовив Максим.
 

— Доведеться розбирати каміння, — зітхнула Пашка.
 

— А якщо бити по ній каменем?
 

Недовго думаючи, Гошка ударив каменем по дверях. Вони не ворухнулися, а зі стелі посипалася земля й піднявся порох. Гошка знову вдарив.
 

...

 

Хлопчаки спочатку не на жарт злякалися, але, як справжні чоловіки, опанували себе й, розшукавши загублений Пашкою ліхтар, посвітили їй в обличчя. Однак Пашка продовжувала верещати.
 

— Та що таке? Що трапилося?
 

— Тут… тут… — Пашка показала на своє плече.
 

— І що тут? — глузливо запитав Максим. — Це ж пацючок, Пашко! Наш Малюк! Чого злякалася?
 

Він підійшов до дівчинки й узяв з її плеча пацючка.
 

Пашка відразу заспокоїлася, тільки дихала часто.
 

— Ой, а я подумала, що змія.
 

— Що ти тут робиш, Малюче? — запитав Максим.
 

Пацючок зіскочив долі, підбіг до зернятка, яке він кинув на підлогу підземелля, і...