• Русский
  • Українська

Пригоди

 

Пастка
Розчистивши на третину прохід, діти спочатку побачили дошки. Старі, потріскані, але досить товсті й ще міцні.
 

— Це двері!
 

Діра, яку вони розібрали, була вентиляційним отвором над дверима.
 

— Давайте розхитаємо її, — запропонував Гошка.
 

— Надто міцна, — після декількох спроб мовив Максим.
 

— Доведеться розбирати каміння, — зітхнула Пашка.
 

— А якщо бити по ній каменем?
 

Недовго думаючи, Гошка ударив каменем по дверях. Вони не ворухнулися, а зі стелі посипалася земля й піднявся порох. Гошка знову вдарив.
 

...

 

Хлопчаки спочатку не на жарт злякалися, але, як справжні чоловіки, опанували себе й, розшукавши загублений Пашкою ліхтар, посвітили їй в обличчя. Однак Пашка продовжувала верещати.
 

— Та що таке? Що трапилося?
 

— Тут… тут… — Пашка показала на своє плече.
 

— І що тут? — глузливо запитав Максим. — Це ж пацючок, Пашко! Наш Малюк! Чого злякалася?
 

Він підійшов до дівчинки й узяв з її плеча пацючка.
 

Пашка відразу заспокоїлася, тільки дихала часто.
 

— Ой, а я подумала, що змія.
 

— Що ти тут робиш, Малюче? — запитав Максим.
 

Пацючок зіскочив долі, підбіг до зернятка, яке він кинув на підлогу підземелля, і...

Гошка розгорнув блокнот і почав малювати орієнтовну карту городу, розташування підземелля. Хрестиком позначив місце, де стоятиме Ваня, щоб попередити появу тітки Тоні. Потім вони склали перелік того, що знадобиться для спуску. Крім мотузки й ліхтаря, вирішили пошукати широкі дошки, щоб укріпити від осипання вхід у підземелля.



— Отже, збір завтра о 10:00 у нашому дворі, — підбив підсумок Максим. — Навіть якщо тітка залишиться вдома, ми занесемо все на горище і чекатимемо слушної нагоди. 

 

Коли діти розійшлися по домівках, Фимко сів на поріжку біля відчинених дверцят горища й замислився. Він хвилювався за Максима і його друзів. Хтозна, що чекає дітей там, у темному підземеллі? Неначе відчував, що насувається щось тривожне, темне, як хмари, які затягують небо й закривають сонце....

Бути сміливим — добре. Та хто згодиться лізти під землю й дивитися мертвеця?

Може краще піти покататися на конях? Або ловити рибу?

 

Так, — зітхнув очкарик Гоша, почувши розповідь Максима про підземелля. — Справа не така проста, як здається на перший погляд.

 

— Чого це вона непроста? — обурилася Пашка. — Дуже навіть проста! Заповзаємо під землю, відкриваємо скриню зі скарбом, і ми — герої!

 

— Побачимо, що ти скажеш, коли тебе з героїв запишуть у чорні копальники.

 

— Хто такі чорні копальники? — несміливо запитав Пашкин братик Іванко.

...

Кілька днів Максим і Пашка не могли потрапити в підземелля. А все тому, що тітка здогадалася, що під час її відсутності Максим щось накоїв. Вона довго намагалася з’ясувати, що саме, але Максим мовчав. Мовчала й Пашка. Однак і її мати покарала доньку за порваний і брудний одяг, а головне за те, що Пашка затято не хотіла розповідати, де й коли вона вимазалася.

 

Але дорослі завжди перевантажені роботою, а жінки ще й домашніми справами, тому й втратили пильність. Тільки-но наші «арештанти» виявилися поза зоною пильної уваги цих самих дорослих, відразу ж улаштували таємну нараду. Найбезпечнішим місцем було горище.

 

Що робити далі?

— Самим нам не впоратися, —...