• Русский
  • Українська

Пригоди

Голуб – Божий птах
Дорослі намагалися розчистити завал, щоб дістатися до загублених у підземеллі дітей. Але це їм погано вдавалося. Земля обсипалася, з’явилися нові провали.

 
Стрімко насувала ніч. Нарешті, вирішили на ранок викликати рятувальників. Селяни розійшлися по домівках, лише родичі зниклих дітей залишилися на місці. Жінки плакали, чоловіки супилися.

 
Антоніна Андріївна згадувала сестру, якій обіцяла доглянути Максима. Вона відчувала себе ошуканкою й злочинницею, звинувачувала себе за неуважність і дуже хвилювалася за племінника. Раптом несподівано для себе самої вона проговорила слова молитви. Вона благала Бога, щоб Він допоміг дітям вибратися.

 
...

 

Так, — сказав Гошка, — поки ми знову не потрапили в пастку, треба розібратися з цією картою.

 

І хлопчики, присівши навпочіпки, почали розглядати вигнуті лінії.

 
— Ми нічого не зрозуміємо, доки не намалюємо карту на папері, — сказав Гошка, — я захопив блокнот.

 
І вони почали зарисовувати лінії в блокнот.

 
— Усе одно нічого не зрозуміло, — сказав Максим, розглядаючи зроблений малюнок.

 
— Хлопці, дивіться! Тут у кінці кожної ніжки «павука» якісь знаки, — показала Пашка.

 
Справді, там були якісь карлючки.

 
— Так, подивимося на «ніжку», по якій пройшла Пашка, — діловито запропонував Гошка. —...

 

Саме тоді, коли Максим просив прощення в Бога, Антоніна Андріївна знайшла записку.

 
Що тут почалося! Тітка хапалася за серце, ойкала, йойкала, уся почервоніла, потім сполотніла й тільки, ковтнувши води, отямилася. Стрімко одяглася й побігла до Пашиних батьків, а потім до бабусі й дідуся Гошки. Ті теж сполошилися й побігли в міліцію до дільничного за допомогою.

 
— Хотіла ж відразу засипати яму, так ні, вирішила дочекатися вихідного, — голосила тітка. — А якщо вони там мертві вже?
— Нічого не мертві, — обурено зупиняв її дідусь Гошки, — потрібно надіятися на краще. Якщо написали, значить, живі!

 
— Хто зна?! — не вгавала Антоніна Андріївна, — он...

 

Нічого особливого. Скарби як скарби. Кілька мідних глечиків, наповнених монетами. Зовсім не золотими. Лише один із глечиків, найменший, завбільшки з великий кухоль був наповнений сріблом. Але за глечиками стояла скриня.
 

Скриня з мотлохом
— Знову скриня, — невдоволено мовив Максим і, зазирнувши в неї, хмикнув: — І знову там нічого особливого. 
 
У скрині лежали складені шовкові тканини, якийсь одяг, розшитий золотими й кольоровими шовковими нитками. Хлопчики, махнувши рукою, почали досліджувати полиці, збиті з товстих дощок і розташовані уздовж стін. Але нічого, крім вигадливих керамічних і мідних глечиків і чаш, пари шабель із тонкої дамаської сталі й...

 

 

Небезпека на кожному кроці
Летіли хвилину, але Малюкові здалося — вічність. Він так і не розплющив очей і тихенько попискував на кожному новому віражі Фимка.

 

Нарешті голуб спустився. Малюк упав на спину й довго не міг отямитися.

 
Раптом Фимко загукав пошепки:
 

— Підіймайся, хазяйка йде!
 

Пацючка неначе підхопив хтось. Він миттю підвівся, озирнувся й, о жах! Над ним нависла величезна підошва хазяйки: ще мить і з Малюка вийде млинець. Пацючок заледве встиг вивернутися. Але тут нова небезпека підстерегла його. Хазяйка, відчинивши двері, відразу збиралася їх зачинити, а Малюка ці двері обов’язково причавили б...