|
Пригоди
або Що потрiбно змiнити
Розпочинаю нове життяВідсьогодні розпочинаю нове життя! — заявив батькам Олег, коли вийшов уранці зі своєї кімнати.
— Чудово! — підтримав тато. — Тільки поясни, що тебе не влаштовувало в старому. І що означає це «нове життя»?
Олег замислився. У хлопчика не було готової відповіді, але він точно вирішив, що потрібно щось змінювати.
— Відповім потім, — сказав він і попрямував до ванни.
Батьки з усмішкою перезирнулися й запитально поглянули... 
Заєць та Білченя вийшли погуляти. Вони обійшли довкола старого дуба, скотилися зі снігової кучугури. І зупинилися перепочити біля пухнастої ялинки.
Зима почалася, — мовив Заєць. — Тому мама мені нове вбрання пошила, ось. — І він кілька разів крутнувся на місці, аби Білченя могло краще розгледіти його білосніжну шубку. — Атож, гарно, — кивнуло головою Білченя. — А моя мама в дуплі генеральне прибирання влаштувала, до Нового року готується. А тато в сусідній ліс пішов, до родичів. Щоб вони з нами горіхами поділилися. Мама їх в меду готує — знаєш, як смачно! — Що горіхи, — скривився Заєць, — от якби качанець… Чи морквина — інша справа! Тільки в нас давно... 
У кожного з нас своя улюблена пора року. А Оленці завжди дуже подобалися зима. Літо вона, звичайно, теж любила за довгі канікули й теплі сонячні дні. Але зима — це окрема історія. І саме цієї зими Оленку чекала одна незвичайна зустріч.
Сталося це перед самим Різдвом. Повернувшись зі школи, Оленка вирішила швиденько зробити уроки, щоб увечері подовше погратися з молодшим братиком і котом Зефіром. А ще тато обіцяв разом піти в магазин і купити улюблених Оленчиних мандаринок із зеленими листочками. Оленці завжди здавалося, що взимку у мандаринів якийсь особливий аромат та смак. Смак прийдешнього Різдва та Нового року, смак, який ні з чим не порівняти.
... 
Руде Білченя сиділо на гілці дерева й розгойдувалось з боку вбік:
— Ти ж зараз гілку зламаєш! І не сором тобі пустувати?
— Ні-а… — тільки-но почало відповідати Білченя, та раптом писнуло й полетіло разом зі зламаною гілкою в колючі кущі шипшини.
— Ой, мамочко! — пролунав звідтіля його писк.
— Пустощі до добра не доводять! — Дядько Їжак простягнув Білченяті свою довгу палицю й допоміг вибратися з колючих чагарників.
— Подивись на що ти шубку перетворив! Вона ж уся в колючках!
— Подумаєш! — І Білченя, насупившись, почало віддирати від себе колючки.
... 
Карен і Артем навчаються в одному класі й живуть у сусідніх будинках. Увечері, відразу після уроків, вони часто гуляють разом, виводячи своїх собак побігати надворі. Кожен із них всією душею упадає коло волохатого вихованця, проте, як не дивно, саме тому між хлопцями іноді траплялися суперечки.
|
