• Русский
  • Українська

Пригоди

 

У кожного з нас своя улюблена пора року. А Оленці завжди дуже подобалися зима.
 

Літо вона, звичайно, теж любила за довгі канікули й теплі сонячні дні. Але зима — це окрема історія. І саме цієї зими Оленку чекала одна незвичайна зустріч.
 

 

Сталося це перед самим Різдвом. Повернувшись зі школи, Оленка вирішила швиденько зробити уроки, щоб увечері подовше погратися з молодшим братиком і котом Зефіром. А ще тато обіцяв разом піти в магазин і купити улюблених Оленчиних мандаринок із зеленими листочками. Оленці завжди здавалося, що взимку у мандаринів якийсь особливий аромат та смак. Смак прийдешнього Різдва та Нового року, смак, який ні з чим не порівняти.

 

...

 

Руде Білченя сиділо на гілці дерева й розгойдувалось з боку вбік:

 

— Ти ж зараз гілку зламаєш! І не сором тобі пустувати?

 

— Ні-а… — тільки-но почало відповідати Білченя, та раптом писнуло й полетіло разом зі зламаною гілкою в колючі кущі шипшини.

 

— Ой, мамочко! — пролунав звідтіля його писк.

 

— Пустощі до добра не доводять! — Дядько Їжак простягнув Білченяті свою довгу палицю й допоміг вибратися з колючих чагарників.

 

— Подивись на що ти шубку перетворив! Вона ж уся в колючках!

 

— Подумаєш! — І Білченя, насупившись, почало віддирати від себе колючки.

 

...

 

Карен і Артем навчаються в одному класі й живуть у сусідніх будинках. Увечері, відразу після уроків, вони часто гуляють разом, виводячи своїх собак побігати надворі. Кожен із них всією душею упадає коло волохатого вихованця, проте, як не дивно, саме тому між хлопцями іноді траплялися суперечки.

 


Два улюбленця

 

Річ у тім, що Карен постійно хвалився своєю породистою собакою. Адель знала команди господаря й уміла їх виконувати. Вона завжди посідала перші місця на виставках і здобула чимало медалей. До собаки в родині ставилися, немов до царської персони. Адель це розуміла й на сторонніх дивилася дещо зверхньо, наслідуючи поведінку людей, що пишалися нею. У дворі її ніхто не пробував погладити:...

Улітку народилося лоша. Зовсім чорне, тільки на лобі була невелика біла плямка, схожа на зірку. Тому його й назвали — Біла Зірка.

 
Викрали у батьків
До осені Біла Зірка підріс, зміцнів, але він ще не міг скакати так швидко, як його мама Біла Хмара й тато Чорна Стріла. Але він знав, що він — вільний, гордий кінь і ніхто йому не указ.

 
Та одного разу прийшли люди й упіймали молодих лошат. А дорослі коні поскакали. Тільки Біла Хмара кружляла, намагаючись знайти спосіб урятувати Білу Зірку. Але так і не змогла нічого вдіяти. Довго потім індіанське плем’я чуло її сумне іржання.

 
...

Пацючок! Як же він потрапив до дітей через завал? А все дуже просто.

 

Адже пацюки — незвичайні тварини. Вони чують шурхіт, який не може вловити слух людини, їхній зір сприймає ультрафіолетове проміння, а нюх здатний відчути запах на глибині.

 
Усі на сходку!
А цей пацючок був ще й розумним. Він зрозумів, що до ранку рятувальники не почнуть розбирати завал.

 

Та й діти, самі того не знаючи, зайшли в тунелі, розташовані за селом. Рятувальники й за два дні не доберуться до них.

 
Пацючок знав, що їжа в наших шукачів закінчилася. До міста бігти, щоб покликати рідну зграю на допомогу, далеко. Тоді він скликав усіх сільських гризунів на сходку.

...