• Русский
  • Українська

Пригоди

Улітку народилося лоша. Зовсім чорне, тільки на лобі була невелика біла плямка, схожа на зірку. Тому його й назвали — Біла Зірка.

 
Викрали у батьків
До осені Біла Зірка підріс, зміцнів, але він ще не міг скакати так швидко, як його мама Біла Хмара й тато Чорна Стріла. Але він знав, що він — вільний, гордий кінь і ніхто йому не указ.

 
Та одного разу прийшли люди й упіймали молодих лошат. А дорослі коні поскакали. Тільки Біла Хмара кружляла, намагаючись знайти спосіб урятувати Білу Зірку. Але так і не змогла нічого вдіяти. Довго потім індіанське плем’я чуло її сумне іржання.

 
...

Пацючок! Як же він потрапив до дітей через завал? А все дуже просто.

 

Адже пацюки — незвичайні тварини. Вони чують шурхіт, який не може вловити слух людини, їхній зір сприймає ультрафіолетове проміння, а нюх здатний відчути запах на глибині.

 
Усі на сходку!
А цей пацючок був ще й розумним. Він зрозумів, що до ранку рятувальники не почнуть розбирати завал.

 

Та й діти, самі того не знаючи, зайшли в тунелі, розташовані за селом. Рятувальники й за два дні не доберуться до них.

 
Пацючок знав, що їжа в наших шукачів закінчилася. До міста бігти, щоб покликати рідну зграю на допомогу, далеко. Тоді він скликав усіх сільських гризунів на сходку.

...

Голуб – Божий птах
Дорослі намагалися розчистити завал, щоб дістатися до загублених у підземеллі дітей. Але це їм погано вдавалося. Земля обсипалася, з’явилися нові провали.

 
Стрімко насувала ніч. Нарешті, вирішили на ранок викликати рятувальників. Селяни розійшлися по домівках, лише родичі зниклих дітей залишилися на місці. Жінки плакали, чоловіки супилися.

 
Антоніна Андріївна згадувала сестру, якій обіцяла доглянути Максима. Вона відчувала себе ошуканкою й злочинницею, звинувачувала себе за неуважність і дуже хвилювалася за племінника. Раптом несподівано для себе самої вона проговорила слова молитви. Вона благала Бога, щоб Він допоміг дітям вибратися.

 
Тієї ж...

 

Так, — сказав Гошка, — поки ми знову не потрапили в пастку, треба розібратися з цією картою.

 

І хлопчики, присівши навпочіпки, почали розглядати вигнуті лінії.

 
— Ми нічого не зрозуміємо, доки не намалюємо карту на папері, — сказав Гошка, — я захопив блокнот.

 
І вони почали зарисовувати лінії в блокнот.

 
— Усе одно нічого не зрозуміло, — сказав Максим, розглядаючи зроблений малюнок.

 
— Хлопці, дивіться! Тут у кінці кожної ніжки «павука» якісь знаки, — показала Пашка.

 
Справді, там були якісь карлючки.

 
— Так, подивимося на «ніжку», по якій пройшла Пашка, — діловито запропонував Гошка. —...

 

Саме тоді, коли Максим просив прощення в Бога, Антоніна Андріївна знайшла записку.

 
Що тут почалося! Тітка хапалася за серце, ойкала, йойкала, уся почервоніла, потім сполотніла й тільки, ковтнувши води, отямилася. Стрімко одяглася й побігла до Пашиних батьків, а потім до бабусі й дідуся Гошки. Ті теж сполошилися й побігли в міліцію до дільничного за допомогою.

 
— Хотіла ж відразу засипати яму, так ні, вирішила дочекатися вихідного, — голосила тітка. — А якщо вони там мертві вже?
— Нічого не мертві, — обурено зупиняв її дідусь Гошки, — потрібно надіятися на краще. Якщо написали, значить, живі!

 
— Хто зна?! — не вгавала Антоніна Андріївна, — он же...