• Русский
  • Українська

«Не в мережі», або Літо без планшета

«Не в мережі», або Літо без планшета

Літні канікули — щастя всіх школярів. Денис також радів початку найдовшого відпочинку від уроків і... можливості більше часу зависати в інтернеті.

 

Але першого ж дня літа мама завела його до окуліста, і виявилося, що в хлопчика впав зір. Для Дениса це була велика прикрість, та найбільше його засмутило те, що батьки заборонили навіть близько підходити до комп’ютера. Для оздоровлення вони відправили його в село: там чисте повітря, природа й... ніякого інтернету.

 

 

Чи є життя без інтернету?

У селі Денис мав двох друзів: Сашка й Антона. Він дуже сподівався, що хлопці не дадуть йому сумувати й обов’язково поділяться планшетом або компом, за яким Ден залюбки сидів по кілька годин на добу. А чим ще займатися вечорами? Та й удень, коли сонце пече, краще посиліти в затінку з ноутбуком.

— У мене немає планшета, — розвів руками Сашко. — Багато поганих оцінок за рік – ось батьки й забрали його на місяць, доки не виправлюся.  

 

— Що за покарання! — обурився Денис. — Хіба можна жити без комп’ютерних ігор! І як тепер заходити на свою сторінку в соцмережі?

 

— Ось і я татові пояснюю, що позбавити планшета — надто суворе покарання, — сказав Сашко. — А він переконує, що потім ще й дякую скажу. Говорить, у його дитинстві комп’ютерів не було, але це був найцікавіший час..

 

— Твій тато відстав від життя! — випалив Ден і, махнувши рукою, рушив до дому Антона.

 

Друг побіг за ним.

 

Іноді хорошого краще потроху, наприклад, «спілкування» з комп’ютером.

 

 

Діждатися темноти

— Молодці, що прийшли, я й сам хотів вас покликати, — зрадів Антон. — А можете ще півгодини зачекати у дворі? Саме стемніє, і я все приготую.

 

Гості перезирнулись: чого це раптом? Може, у його кімнаті безлад і треба хоч трішки прибрати, а що не встигне сховати — приховає темнота? Озвучити свої здогадки не наважились.

 

— Збираєшся накрити для нас стіл? — замість цього пожартував Ден.

 

— Просто в мене для вас сюрприз, — загадково всміхнувся друг. — А поки, щоб не нудитися, пограйтеся з Жульком.

 

— Антоне, ми прийшли не до твого собаки, а поспілкуватися з тобою, — відповів Сашко. — Можна разом кіно подивитися…

 

— Ще хотіли попросити тебе дати нам комп’ютер. Треба в Фейсбук зайти, — уточнив Денис. — Давай ми поки в інтернет зайдемо, а ти готуй, що треба.

 

— А як же сюрприз? Комп у мене в кімнаті! — відказав Антон.

 

Літо — це відпочинок від школи, але не від нових знань!

 

 

Загадковий сеанс

Так і залишились хлопці за дверима, сповнені найнеймовірніших здогадок. Дивний якийсь Антон! Навіщо йому темнота? Що він готує для них?

 

Отож, через п’ятнадцать хвилин друзі зайшли в кімнату Антона — а там… там… Та все, як завжди!

 

— Сідайте, — запросив той, указуючи рукою на стільці.

 

Хлопці слухняно сіли. Раптом їхній приятель вимкнув світло й у повній темноті підійшов до протилежної стіни. Почувся м’який шурхіт, ніби він розгортав якийсь рулон. Потім Антон швидко перемістився за спини гостей і увімкнув… ліхтарик. Ой, ні! Це щось інше! Тому що відбиток світла від ліхтарика круглий, а тут… квадрат, та ще й легеньке дзижчання.

— Не обертайтеся! — попросив Антон, помітивши, що хлопці засовалися й почали крутити головами. — Зараз буде фільм!

 

— Як у кінотеатрі! — завважив Денис. — Білий екран, світло…

 

— Ото придумав! — здивувався Сашко.

 

Антон крутив ручку дивного кіноприладу — і на стіні почали чергуватися кольорові кадри, які він сам озвучував, змінюючи голос для кожного персонажа. Байдуже, що картинки були нерухомі! У кадрі ніхто не рухався, але хлопцям здавалося, ніби вони дивляться справжній фільм на великому моніторі.

 

Живе спілкування краще від віртуального!

 

 

Із татового дитинства

— Це фільмоскоп, — пояснив Антон, указуючи на незвичайний «кіноприлад», коли увімкнув у кімнаті світло. — Ви подивилися діафільм. Я крутив ручку — і плівка, розгортаючись, повзла донизу. Коли кожний кадр потрапляв у світло лампи, то за допомогою спеціальної лінзи передавався на екран, який я виготовив із білої клейонки. Якось так…

 

— Я й не знав, що в тебе талант фільми озвучувати! Справжній артист! — зачудувався Денис.

 

— Я сам не знав, — зізнався Антон. — А потім знайшов татів фільмоскоп, з яким він у дитинстві грався, спробував — і ось…

 

— Цікаво, з чим у дитинстві грався мій тато? — задумався Сашко.

 

—  Так, мені теж цікаво. Піду запитаю в бабусі, — мовив Денис, думаючи про свого батька.

 

— Ти ж комп’ютер просив, — нагадав Антон другові, який уже виходив у коридор.

 

Денис зупинився, трохи подумав і мовив:

 

— Комп’ютер… нехай зачекає. Дякую за цікавий вечір! Можна мені завтра спробувати озвучити фільм?

 

— …І давайте ще когось запросимо на перегляд! — підхопив Сашко.

 

«Навчи нас, як дні наші лічити, щоб придбати розумне серце!» (Псалом 90:12, Переклад П. Куліша) 

 

Замість епілога

Того вечора Денис довго розмовляв із бабусею. Йому було цікаво дізнатися все про татове дитинство. Звичайно, то був інший час, і, виявляється, без комп’ютерів він проходив не менш цікаво. Може, тому в тата хороший зір зберігся до закінчення школи?

 

— Тату, ско­ріше приїзди до нас у відпустку: хочу, щоб ти провів мене у своє дитинство, — сказав Денис по телефону. — Я поясню тобі як…

 

Друзі, як у вас проходить літо? Ви знаєте, у що гралися ваші батьки, коли були дітьми? Запитайте їх про це й запропонуйте разом здійснити подорож у той час.

 

До речі, ви змогли б прожити без комп’ютера хоча б тиждень? Спробуйте кожний із семи вечорів проводити по-різному, дізнаючись щось нове й корисне.

 

 

Олена Гармель

 

 

 

    << попереднє    оповідання    наступне >>