Чи добре дружити в зимку з горобцем - задиракою?
Уляна Дубина
Їдальня для пташок
Щойно сипонув перший сніг, з дому винесли годівничку й почепили на гілці. Звичайно, від снігу та холоду в ній не сховаєшся — ні шпаківня, ні гніздо. Дах є, а стін нема, лише стовпчики дах підпирають або, навпаки, підлогу тримають. Проте пташки добре знають, що можна знайти в оцій ось штуковині.
Першою примчала білобока Сорока — вона ж бо свого не проґавить — і зацокотіла своїм гострим носом по дерев’яній підлозі. Вже кого-кого, а Сороку не сплутаєш з жодною пташкою. На боках пір’їни у неї білі, а голова, крила та хвіст чорні. Хвіст дуже гарний, це слід визнати. Недаремно вона ним пишається. Довгий, прямий, наче стріла. Пір’я на ньому не просто чорне, а з зеленим полиском. Втім це ще не все. Її хвіст знаменитий, бо на хвості Сорока приносить різні надзвичайні дивовижні лісові новини. Отакечки.
Кмітлива
Та поки полишимо Сороку, бо в пташиній їдальні з’явилася нова відвідувачка.
Тобі вона добре знайома, мій маленький читачу. Мешкає вона в парках і садах. Однак зараз, коли все вкрите снігом, їй дуже важко знаходити їжу. Тому вона сміливо заходилася цокати своїм коротеньким дзьобом по дну годівнички поряд із Сорокою. Дуже жвава та спритна пташка. Частенько вранці я чую тихий стукіт у віконце. Це пташка з сіренькою спинкою й зеленим черевцем, яке поділене темною стрілкою посередині, шукає в шпаринах рами комашок, павуків та мух, що сховалися там. Постукає, постукає й відлетить. Ти впізнав її, друже? Правильно, це — Синичка. Моторна і смілива пташка.
Сірий задирака
Пр-рх! Хто це так стрімко приземлився в пташиній їдальні, вона навіть захиталася, і трохи не розсипалися крихти й зернята? Сорока й Синичка відразу зрозуміли, хто це. Лише Горобець може зчинити такий гармидер. І начебто зовсім непоказний птах: сіренький, з темними цяточками на спині, на шийці — чорна пляма, а який бешкетник цей Горобець.
Щойно прилетів, і відразу:
— Я тут начальник!
— Ще чого, — протріщала Сорока, — начальник знайшовся. От як довбону тебе у тім’ячко — і пір-р’ячка не позбир-раєш.
— Ах, ох! — запищала Синиця. — Тільки без сварок та бійки, прошу. Горобчику, знаю, що і ти голодний. Але навіщо ж заводитися? Це до добра не доведе. Зернят та крихт тут усім вистачить, а ти дарма бучу вчинив.
Несподівана небезпека
Сорока розсердилася, а Синичка засудила його.
Соромно зробилося Горобцеві, він похилив голову й мовив:
— А я... гадав, ви проженете мене, не дозволите мені подзьобати. Отож і...
— І проженемо, якщо лементуватимеш дарма, — буркнула Сорока.
— Не буду, — тихенько відповів Горобець і заходився до їжі.
Їсть, а краєчком ока зиркає на сусідів: може, хто з них битися надумається. Обережний. Усі вони такі, горобці, бо самі задерикуваті. Так і дивись, щоб хто не налетів і бійку не затіяв. Отож Горобець і оглядається уважно довкола. І раптом як заверещить:
— Ґвалт! Ґвалт! Кіт!
Веселе закінчення
Миттю злетіли Сорока й Синичка хто куди, дивляться вниз: і справді скрадається по гілляці великий чорний кіт з білою манишкою на шиї і в білих черевичках. Та чого ж це Горобець залишився в годівничці? А він сидить, крила розчепірив, пір’ячко — йоржиком, уважно дивиться й чекає. Кіт пробирається до нього — з сучка на сучок, з гілки на гілку. От-от Горобця вхопить. А гілочки дедалі тоншають. Кіт уже повільніше, уже обережніше прокрадається. Та раптом гілка під ним увігнулася, і покотився він сторчголов з дерева в замет. Оце кумедія! А такий бундючний був… Ох і сміялися пташки!
Горобець регоче:
— Чирики-ки-ки, чирики-ки-ки!
Синиця заходиться:
— Ч’юїть, ч’юїть, ч’юїть!
А Сорока за боки вхопилася і тріщить:
— Ча-ча-ча, ча-ча-ча!
Такий галас здійняли! Кіт хвоста підібгав і майнув за паркан.
Вартовий горобець
А пташки знову зібралися в пташиній їдальні.
— Дякую, Горобчику, що попередив нас вчасно, — пропищала Синичка.
А Сорока похмуро мовила:
— Шкода, шкода, не зможемо ми тут більше поласувати. Кіт і завтра, певно, навідається.
— Ні, — зацвірінчав Горобець, — нічого боятися. Гілки затонкі для нього. Я тому й залишився в годівничці, щоб подивитися, добереться він до неї чи ні.
Здивувалися Сорока й Синичка з такої кмітливості. А потім разом попросили:
— Тоді будь у нас за вартового. Бачимо, око у тебе пильне.
— Охоче, — погодився Горобець, — тоді й ви знайдіть собі роботу.
— Я стежитиму, коли корм підсипають, і вас кликатиму, — вирішила Синичка.
— А я буду новини з лісу приносити, — затріщала Сорока.
З тим і розлетілися.
Мирімося!
Іноді й ми сваримося з друзями лише через те, що нам здалося, ніби вони хочуть поглузувати з нас або образити. Трапляється таке?
Мій маленький друже, знайди можливість усе виправити й повернути мир. Поміркуй, чим ти можеш допомогти друзям? І не поспішай засуджувати друзів.
А якщо друзі справді відвернулися від тебе, то пам’ятай, що у тебе є Друг, Котрий постійно з тобою, Котрий любить тебе. Він не захоче тебе скривдити чи покепкувати над тобою. Це — Ісус. Він радий поговорити з тобою завжди: коли ти радієш або сумуєш, коли ти плачеш або смієшся. Він може дати тобі добру пораду, як ставитися до інших людей. Лише попроси Його про це.
Головним у дружбі буває те, що очима, можливо, ти відразу й не побачиш. Під зовнішністю задираки може заховатися хоробре серце.
Дружба долає різні труднощі, але важливо пам’ятати: якщо ти шукаєш друга без недоліків, то залишишся без друга.
